70%. Стільки людей люблять Сталіна в Росії і ненавидять Україні

Переважна більшість громадян України вважає Йосипа Сталіна жорстоким тираном, відповідальним за масові вбивства мільйонів невинних людей. Українці ані хотіли б жити за Сталіна, ані вважають, що Україні потрібен керівник такого типу. У Росії - діаметрально протилежне ставлення.

Серед українців уцілому переважає негативне ставлення до Сталіна. 40% респондентів ставиться до нього з ворожістю, страхом чи ненавистю, ще 25% байдужі до цієї особистості, а в 16% він викликає повагу, симпатію чи захоплення.

Такі дані соціологічного опитування Київського міжнародного інституту соціології, цитує "Дзеркало тижня".

"Мудрим керівником" вважають Сталіна 31% населення, а 47% з цим не згодні. При цьому 72% погоджуються з тим, що "Сталiн - жорстокий, нелюдський тиран, винний у знищенні мільйонів безневинних людей".

61% населення зазначив, що не вважає, що "наш народ ніколи не зможе обійтися без керівника такого типу, як Сталін, що прийде і наведе порядок". Три чверті опитаних вказали, що не хотіли б жити та працювати за такого керівника країни, як Сталін.

Позитивне ставлення до Сталіна знизилося у 2016 році (порівняно з 2012-м), і цей спад характерний для 2018-2019 років. Емоційний спектр у ставленні українців до Сталіна тяжіє до негативного полюсу – 40% респондентів визначили своє ставлення до нього як "страх", чи "ворожість, роздратування", або "відраза, ненависть". Натомість найбільше повагу до радянського диктатора виявляють представники старшого покоління, зокрема серед респондентів 70 років і старше таких близько 20%.

Щодо твердження про те, що "Сталін був великим вождем", то серед населення думки розділилися: відносна більшість (38%) не згодні з таким судженням, 29% не можуть визначитись, а чверть опитаних згодні з цим твердженням.

 

72% українців згодні, що Сталін був "жорстоким, нелюдським тираном". Щодо територіального розподілу підтримки цієї тези, то в західному та східному регіонах так вважають 80%. Позитивнішим ставленням до Сталіна суттєво вирізняється Південний регіон: 23% респондентів цього регіону висловили позитивні емоції щодо Сталіна, 28% - негативні (тоді як в інших регіонах негативні емоції висловлювали 40-50% респондентів). І якщо на Півдні з відразою, ненавистю ставляться до Сталіна лише 6%, то на Заході – близько 28%.

Картина зі ставленням до Сталіна в Україні різко констрастує з російськими реаліями. Якщо зараз серед українців позитивно ставляться до Сталіна лише 16%, то серед росіян – половина 52% громадян, а 70% взагалі вважають, що він відіграв позитивну роль в історії їхньої країни. При цьому частки респондентів, налаштованих до вождя нейтрально, практично ідентичні в обох країнах.
Всеукраїнське опитування громадської думки Київський міжнародний інститут соціології проводив з 24 травня по 7 червня. Методом особистого інтерв'ю опитано 2021 респондента в 110 населених пунктах усіх областей України. Статистична похибка вибірки не перевищує: 3,3% для показників близьких до 50%, 2,8% — для показників близьких до 25%, 2,0% — для показників близьких до 10%, 1,4% — для показників близьких до 5%

В оці тайфуна. Як проголосили Акт Злуки

У цей день здавалося, що буревії історії втомилися і зупинили свій руйнівний рух. Насправді над Київом зупинилося "око тайфуну", де вітру може не бути. Навколо ж української столиці усе пригиналося від буревіїв.

Незалежність №1: Коли Грушевський її оголосив, чому Винниченко сумнівався, а Єфремов був проти

У перші дні 1918 року – 9 січня за старим стилем (22 січня за новим) – в умовах військової агресії проголошено незалежну республіку Україна.

Година папуги. Сумне Різдво

Комусь із бранців Козельська безіменний дух здавався недостатньо авторитетним. То врешті-решт табором пішла нова мода: викликати дух маршала Юзефа Пілсудського. Добєслава Якубовіча дух «Діда» засмутив: «Адже на питання, у кого ти мешкаєш, дух Пілсудського надав прізвище: Кєрсновські чи Кєрнойські. Мене це непокоїть, багато думав про це різне недобре».

Ян Палах: Смолоскип №1

Лібуше Палахова, продавчиня магазину в невеличкому містечку Вшетати, після робочого дня прийшла додому й увімкнула радіоприймач. Був звичайний будній день, 16 січня 1969 року. По радіо передали дивну звістку: у Празі «студент філософського факультету Я. П. вчинив самоспалення». «Який жах…» подумала пані Лібуше але не надала цьому повідомленню надмірної уваги. Ранковим потягом вона мала їхати до Праги на зустріч з сином – Яном Палахом, щоб піти по магазинах і вибрати йому капелюха.