Суд відкрив провадження щодо перейменування проспекта Григоренка в Харкові

Харківський окружний адміністративний суд прийняв до розгляду позови щодо перейменування проспекта Григоренка в Харкові та відкрив провадження в двох адміністративних справах.

Про це повідомляє Український інститут національної пам’яті.

 

«Прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження в адміністративній справі за адміністративним позовом», - йдеться в ухвалах суду.

Юрист Українського інституту національної пам'яті Сергій Рябенко раніше пояснював, що не існує механізму повернення старої назви вулиці, а назвати її так заново - заборонено Законом "Про присвоєння юридичним особам та об'єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій".

Український інститут національної пам’яті виступив із вимогою до "Харківського міського голови Геннадія Кернеса не підписувати рішення міської ради щодо перейменування проспекту Григоренка на Жукова".

Нагадуємо, що 19 червня міська рада Харкова перейменувала проспект Петра Григоренка в проспект маршала Жукова. За перейменування проголосували 59 депутатів.

Петро Григоренко – радянський генерал-майор і правозахисник. Він виступав на захист кримських татар та інших депортованих народів, за що був понижений у званні до рядового в 1964 році.

Натомість, постать Георгія Жукова лишається неоднозначною в українській історії. Разом із титулом “маршала Перемоги” йому згадують українофобські вислови та дії, що призводили до даремних жертв з боку радянської армії у Другій світовій війні.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?