У Києві відкрилась виставка «Жінки Прекрасної епохи»: образи українських містянок XIX – початку XX ст.

Нині рівноправ’я жінок і чоловіків не викликає сумнівів. Проте минуле продовжують подавати, як історію переважно чоловіків. Виставка «Жінки Прекрасної епохи», яка відкрилась у Національному музеї історії України, спонукає уважніше придивитися до жіночого світу, до кількох «традиційних» та нових образів жительок українських міст XIX – початку XX ст.

Про це «Історичній правді» повідомили в НМІУ.

 

Новий час, хай і поволі, але виводить жінок із чоловічої тіні. Зростають можливості для їхньої реалізації, освіти, розширюються права та коло ролей, на кінець XIX ст. припадає перша хвиля феміністичного руху, з’являються жіночі організації та видання. На якісно новий рівень стає індустрія моди, краси та здоров’я.

На виставці продемонстровано моду містянок кінця XIX – початку XX ст., представлено особисті речі та світлини відомих українок тієї доби. Порушено тему емансипації жінки, її освіти та інтелектуальної праці.

В кількох вітринах можна побачити особисті речі, зокрема, Лесі Українки та Ольги Кобилянської, документи жіночих навчальних закладів із різних українських регіонів тощо.

Новації не означали зникнення традиційного образу жінки – «берегині домашнього вогнища». Окрім цього, спостерігається явна суперечність у ставленні суспільства до дівчини – одночасно плекається образ цнотливої жінки, що стане вірною дружиною, та узаконення до/позашлюбних сексуальних розваг для чоловіків, адже з сер. XIX ст. в Російській імперії влада легалізувала проституцію. Тема повій яскраво показує цю суперечність тогочасного суспільства.

Цікавими експонатами виставки є рецепт та рукописна фіксація огляду хворого 1890 року лікарки та акушерки Катерини Ляскоронської, яка провадила приватну медичну практику в Києві.

Куратор виставкиЮлія Осташевська, завідувачка відділу пізньосередньовічної, ранньомодерної та нової історії України.

СпівкураторМаксим Яременко, доктор історичних наук, старший науковий співробітник відділу пізньосередньовічної, ранньомодерної та нової історії України НМІУ.

Виставка триватиме до листопада 2019 року.

Місце: Національний музей історії України, вул. Володимирська, 2.

Контакт: 0962818285 (Валентина Янчук).

Серце, самогубство чи вбивство? Як загинув Василь Стус

Уночі з 3 на 4 вересня 1985 року в карцері табору особливого режиму ВС-389/36 у с. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл. пішов із життя 47-річний поет і правозахисник Василь Стус. Версій, чому це сталося, кілька. Але я певен...

Квота на розстріл "ворогів народу": як праонука знайшла справу репресованого прадіда

У травні цього року при Архіві національної пам`яті відкрився Консультаційний центр з пошуку інформації про репресованих. Весь цей час співробітники допомагають сотням людей дізнатися, в яких архівах можуть зберігатися таємниці їхніх репресованих родин. Вікторія Тараненко з Дніпропетровщини стала однією з перших, кому вдалося знайти справу свого репресованого прадіда та нарешті дізнатися, за що його арештував НКВД у часи Великого терору.

Ігор Галагіда: «Зміна парадигми – з катів на жертви»

З одного міліцейського документу. Після вбивства українців правоохоронці розпочали слідство. Люди, що вижили, розповіли, що бандити ставили їм питання: хто з них русин, хто – поляк? Того, хто виявлявся русином, – убивали. Ми поки що не знаємо, хто вчинив цей злочин – члени підпілля чи просто бандити, але навіть другий варіант вказує на те, що й кримінальна діяльність могла все ж мати національний характер.

Де сховані «камені спотикання»?

Значно легше цькувати окремих представників спротиву, а всіх незгодних загалом звинуватити у антисемітизмі («вони проти єврейського проекту, вони не хочуть вшанувати жертви Голокосту!»). Але люди не дурні і не засліплені, вони бачать, хто щиро вболіває за збереження пам’яті жертв, а хто цинічно піариться на цій пам’яті.