Знайдена ще два роки тому в Житомирі іконка виявилась рідкісною

Знахідку відносять до домонгольського періоду. Їй до 900 років.

Про це повідомляє ТСН.

Ще два роки тому, в листопаді 2017 року, під час розкопок на Замковій горі в Житомирі на глибині трьох метрів знайшли рідкісний артефакт і витвір сакрального мистецтва – нагрудну іконку-образок. Тоді вона була в бруді та іржі. Тепер же провели реставрацію й побачили, що насправді на ній є.

 

Над реставрацією працювали фахівці із Житомира та Києва, повідомив старший науковий співробітник відділу досліджень Житомирського обласного краєзнавчого музею Олександр Тарабукін.

Встановили, що іконка виготовлена із мідного сплаву у техніці лиття. На лицевій стороні розміщене кольорове погрудне зображення Христа Еммануїла. З обох боків німбу вище плечей частково збереглися заглиблення літер монограми Христа ІС – ХС з короткими прямими титлами.

На тильній стороні іконки розміщено лінійне зображення шестикінцевого розквітлого хреста з трапецієподібними поглибленими завершеннями перекладин.

З основи хреста розходяться два ліроподібно вигнуті пагони зі спірально загнутими відростками. Такого типу хрест символізує вічне оновлення і безсмертя, пояснює Тарабукін.

"Дослідження зразка методом оптичної мікроскопії в ультрафіолетовому діапазоні та рентгенофлуоресцентного аналізу, вивчення іконографії зображень та пошуки аналогій сукупно дозволили зробити припущення, що іконку було виготовлено ювеліром південно-руського походження.

При її виготовлені майстер наслідував візантійські традиції емальєрної справи. Нагрудні іконки з розквітлим хрестом вважали євлогіями (благословенням) Гробу Господнього.

Появу іконки, відповідно до типологічних і стилістичних аналогій доктор історичних наук, заступник директора музею історії Десятинної церкви Єлизавета Архипова відносить до кінця ХІІ – першої половини ХІІІ ст.", - зазначив Тарабукін.

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?