Спецпроект

Заступник керівника МЗС Польщі: Вимагаємо від України припинити виславляння катів

Польща вимагає скасування обмежень на пошукові роботи та припинення "виславляння катів" на урядовому рівні в Україні. Про це заявив заступник міністра закордонних справ Польщі Марчин Пшидач.

Інтерв'ю з Пшидачем провів журналіст "Європейської правди".

Говорячи про відносини між двома країнами, урядовець зазначив, що вони мають базуватися не на принципах торгу, а радше взаємних реалістичних прохань.

"Сьогодні ми тільки вимагаємо скасування адміністративних обмежень у процесах, спрямованих на вшанування жертв, та припинення виславляння катів на урядовому рівні. Польща не обмежує доступу українських дослідників до поховань, до архівів, не забороняє поїздки на свою територію, не відмовляє віруючим молитися в храмах, не ставить катам па'мятників", ― сказав Пшидач.

 
Марчин Пшидач
URM.LT

Під "катами" заступник міністра мав на увазі підпілля Організації українських націоналістів і загони Української повстанської армії:

"Ми говоримо про події сорокових років на Волині, коли організація, яка керувалася ідеологією націоналізму, робила етнічні чистки, причому не лише поляків. У такій ситуації ми не бачимо підстав до зустрічних вибачень. Адже жодна польська організація не мала на стягах мету очищення територій від чужорідних елементів".

Вбивства українського цивільного населення польськими партизанськими формуваннями Пшидач назвав "випадками самовільних акцій окремих загонів проти поселень, в яких діяли українські націоналісти".

"Серед жертв акцій були цивільні люди. Ми не заплющуємо очі на ці факти, проте з польського боку не було жодної ідеології геноциду, була лише реакція людей, які боялися за своє життя", ― пояснив Пшидач

Марчин Пшидач сказав, що примирення між українцями й поляками за конфлікт 1940-х років неможливо досягнути одним указом.

"Це дуже особистісний акт, який випливає з визнання правди, вини й вибачення. Причому на міжурядовому щаблі ми не говоримо про вину і вибачення, оскільки ніхто не має права обтяжувати сучасних керівників кривдами 75-річної давнини", ― додав він.

На запитання про зобов'язання польської сторони відновити українські меморіали, постраждалі на території Польщі від рук вандалів, дипломат відповів ухильно:

"Ми вважаємо чинною декларацію президента Анджея Дуди, сформульовану на зустрічі з президентом Петром Порошенком у грудні 2017 року в Харкові: кожному, незалежно від того, що вчинив у житті, належить поставити хрест і написати ім'я".

Нагадаємо, 9 жовтня 2016 року, невідомі повністю знищили пам'ятник на братській могилі 13-х вояків УПА, що розташований на кладовищі с. Верхрата Любачівського повіту Підкарпатського воєводства. 

Того ж дня польська ультраправа організація Oboz Wielkiej Polski (OWS, "Табір великої Польщі"), відома своєю співпрацею із терористичними угрупуваннями ДНР і ЛНР, взяла на себе відповідальність за вчинений акт вандалізму.

Хрест на могилі-кургані очистили лише 2017 року працівники меморіально-пошукового підприємства "Доля" при Львівській обласній раді.

26 квітня 2017 року на цвинтарі у селі Грушовичі біля Перемишля представники правих польських організацій зруйнували монумент воякам Української повстанської армії. Руйнування братської могили вояків УПА в Грушовичах було 15-м за чергою актом наруги над місцями пам'яті українського народу на території Республіки Польща, вчиненим від 2014 року.

Обов'язковою передумовою поновлення пошукових робіт польських науковців на території України, які заблоковані з весни 2017 року, є відновленням місць пам'яті.

У червні 2019 року новообраний президент України Володимир Зеленський на першій зустрічі з президентом Польщі Анджеєм Дудою заявив, що "налаштований на сприйняття процесу примирення й недопущення домінування тематики складних моментів історії українсько-польських взаємин на порядку денному стратегічного партнерства України та Польщі".

Президент Польщі Анджей Дуда попросив у президента України Володимира Зеленського дозволу на ексгумацію тіл польських жертв польсько-українського конфлікту в Західній Україні.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?