У Парижі розпочався суд над жінками, які хотіли підірвати собор Паризької Богоматері

У Парижі розпочався суд над пʼятьма жінками, які намагалися підірвати начинений вибухівкою автомобіль перед ресторанами біля собору Паризької Богоматері, у центрі Парижа у 2016 році.

Про це повідомляє The Бабель із посиланням на The Guardian.

Полційський поблизу Натр-Даму за кілька днів після спроби теракту
Полційський поблизу Натр-Даму за кілька днів після спроби теракту
ФОТО: Christophe Ena/AP

У ніч на 3 вересня 2016 року Інес Мадані (19 років) і Орнелла Гіллігманн (29 років) припаркували сірий Peugeot 607 без номерного знака на вузькій вулиці перед ресторанами біля Нотр-Дама.

Машина була завантажена шістьма газовими балонами. Жінки облили машину дизелем і кинули в неї запалену цигарку, але дизельне паливо виявилося не настільки легкозаймистою речовиною, як бензин, і машина не загорілася.

Авто, яке використовували для спроби теракту, Мадані взяла у свого батька. Раніше дівчину вже судили за спробу терористичної діяльності — вона підтримувала контакти з ключовими особами "Ісламської держави" (ІДІЛ) в Сирії і вербувала жінок займатися тероризмом у Франції.

Жінок заарештували через тиждень — 11 вересня 2016 року. Слідство встановило, що вони були повʼязані з жіночим терористичним рухом "Командос", яким, за словами паризького прокурора, керували представники ІДІЛ з Сирії.

Інес Мадані затримали в Бюссі-Сен-Антуані під Парижем разом з двома спільницями, в її сумочці знайшли письмову клятву вірності ІДІЛ. Ще одна з арештованих — 23-річна Сара Х. — раніше була заручена з двома французькими екстремістами, які скоїли смертельні напади у 2015 році.

Під час арешту одна з жінок вдарила ножем співробітника поліції, поранивши його в плече.

"Тільки поганий вибір палива завадив їхній спробі влаштувати криваву бійню біля собору", — заявив слідчий суддя.

Засідання у цій справі триватимуть до 11 жовтня.

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?