Спецпроект

АНОНС: Виставка «Збережена пам’ять Бабиного Яру»

Масові розстріли мирного єврейського населення Києва розпочалися у Бабиному Яру 29 вересня 1941 р. В донесенні про події від 2 жовтня повідомлено про розстріл 29 і 30 вересня 33 771 євреїв, а 12 жовтня «перевищило 51 тисячу». Вбивства безперервно тривали до середини листопада. Надалі винищення євреїв, які вижили та переховувалися, відбувалося цілеспрямовано та безжально.

Із 28 вересня в Національному музеї історії України діятиме виставка "Збережена пам'ять Бабиного Яру".

 

За останні десятиліття кропітка праця істориків, архівістів, літераторів, музейників і кожного небайдужого дозволила зібрати, узагальнити та критично осмислити свідчення та факти, пов'язані з убивствами невинних і неймовірними стражданнями тих, хто вижив.

І хоча нині знайдено та досліджено тисячі документів, у яких лунає Бабин Яр, ніхто не може стверджувати, що опубліковано останній документ, запис або зображення.

Кожне збережене слово має бути прочитане, а образ – побачений сучасниками, сприйнятий ними через власний світогляд і почуття заради усвідомлення, вшанування та запобігання повторення трагедії.

Після перших розстрілів Бабин Яр перетворили в одну з найбільших у світі спільних могил для "ворогів Рейху". Жертвами, за різними підрахунками, стали від 70 тис. до 150 тис. осіб. Більшість дослідників схиляється до кількості понад 100 тис.

Виставка присвячена першим масовим розстрілам київських євреїв, містить колекцію візуальних матеріалів, оригінальних предметів та документів.

Вперше майже цілісно показана колекція фондозбірні музею відбитків із негативів із довоєнних фотографій киян та деяких мешканців Київщини, яких розстріляли у вересні 1941 р.

Колекцію передав до музею публіцист та громадський діяч Олександр Олександрович Шлаєн, який народився в 1932 р. та помер 2004-го. Збірка складається із релігійних книжок, що належали жертвам розстрілів, художніх портретів деяких загиблих, оригінальних світлин 1930-х рр., пам'ятних медалей до роковин трагедії та частини листування з рідними жертв.

Виставка має три змістовні акценти: "Шлях без надії" – акварелі київського художника Юрія Павловича, який пережив окупацію міста, "Молитва, що не змовкла" – молитовники невідомих жертв розстрілів на івриті та "Кияни" – фотоколажі з довоєнних фотографій київських євреїв, розстріляних у Бабиному Яру.

Куратор виставки – Тамара Куцаєва, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділу історії України ХХ ст.

Час: 28 вересня, субота, 10.00

Місце: Національний музей історії України, вул. Володимирська, 2, м. Київ

Контакт : 096 281 82 85 (Валентина).

Вхід на виставку за ціною квитка до музею. Виставка триватиме до 5 жовтня

Справа Шухевича: політична міфологія та дослідницькі підходи

Тема колабораціонізму українського визвольного руху у Другій Світовій війні з нацистами вперше чітко проартикульована на початку 1960-х, коли професор Берлінського університету Альберт Норден заявив у жовтні 1959 року, нібито бійці батальйону "Нахтігаль" у перші дні нацистської окупації Львова вбили до трьох тисяч поляків та євреїв. У квітні 1960 року у Москві влаштували прес-конференцію, на якій, серед іншого, представили двох начебто свідків подій. З тих часів за "Нахтігалем" та Романом Шухевичем почала закріплюватися на Заході слава колаборанта та воєнного злочинця.

30 червня 1941. Як Бандера Незалежність відновлював

Події у Львові стали сигналом для тисяч оунівців і їхніх симпатиків. По всіх селах і містечках Західної України відбувалася один і той же сценарій: група молодих ентузіастів захоплювала приміщення владних органів — хоча це сказано надто гучно, адже «Совєти ще не пішли, а німці ще не прийшли» і влада фактично валялася на вулиці.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.