In Memoriam. Померла дослідниця єврейської спадщини України Ірина Сергєєва

Знана українська дослідниця історії та культури східноєвропейського єврейства Ірина Сергєєва пішла з життя 26 жовтня

Про це повідомляє Українська асоціація юдаїки.

Ірина Сергєєва народилася в Києві 1958 року. 1982-го закінчила історичний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю "Історія та археологія". З 1975 до 1983 року працювала в Інституті археології АН УРСР.

 

У 1986 році почала свою багатолітню працю в Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського, де з 1990 року дотепер очолювала відділ фонду юдаїки, у якому зберігається одна з найбільших колекцій єврейських рукописів і книжок у світі. У 1998 році Ірина Сергєєва захистила кандидатську дисертацію на тему "Археографічний опис єврейських декорованих рукописів XVIII – першої половини ХХ ст.".

Ірина Анатоліївна належала до тих небагатьох людей, які стояли біля витоків відродження єврейських студій у незалежній Україні.

З 1994 до 2000 років викладала в Міжнародному Соломоновому університеті в Києві, з 2003 року – на міждисциплінарній сертифікатній програмі з юдаїки в Національному університеті "Києво-Могилянська академія", а з 2012-го – також і на магістерській програмі з юдаїки у цьому ж університеті.

Упродовж багатьох років пані Ірина читала авторський курс "Матеріальна культура євреїв Східної Європи", брала участь у етнографічних і епіграфічних експедиціях в Україні й за кордоном. Вона входила до складу виконавчого комітету Уукраїнської асоціації юдаїки, очолювала відділ фонду юдаїки Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського.

Дослідниця викладала на літніх школах, організованих Центром наукових працівників і викладачів юдаїки "Сефер" (Москва), а також на школах у Варшавському і Центральноєвропейському університетах, була учасницею конгресів (світового і європейського) та конференцій із юдаїки.

Її перу належать дві монографії: "Альбом еврейской художественной старины Семена Ан-ского" (у співавторстві з Олександром Канцедікасом) і "Архівна спадщина Семена Ан-ського у фондах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського", а також численні статті.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.

Напади Бурундая та їхні наслідки. Уривок із книги "Король Руси Данило Романович" Даріуша Домбровського

Данило Романович, перший король Руси, – одна з головних постатей історії України. Подолавши численних внутрішніх та зовнішніх ворогів, Данило утвердився як один із найвпливовіших володарів Центрально-Східної Європи. Книжка Даріуша Домбровського – найповніша сьогодні біографія Данила Романовича. Ґрунтуючись на багатьох джерелах, автор не лише докладно реконструює життєвий шлях цього видатного державця, а й переконливо вписує його постать у європейський політичний ландшафт.

Суд над дітьми. Ольга Попадин – про молодь ОУН, два арешти і розстріл друзів

17-річна гімназистка зі Львова Ольга Попадин була однією з підсудних на "Процесі 59-ти". Енкаведисти не робили жодних пільг неповнолітнім — лупцювали, знущалися. Про це пані Ольга розповідала в інтерв'ю "Локальній історії". З її спогадів, показова розправа обернулася на протест — молоді арештанти під час суду заманіфестували несприйняття окупаційної влади, а оголошення вироку зустріли виконанням українського гімну.