У Дубні перепоховали 29 жертв сталінського режиму

У місті Дубно Рівненської області перепоховали 29 людських останків, серед яких 7 жінок, які були знайдені у травні-червні цього року на подвір’ї колишньої тюрми.

Найстаршій людині було 57 років, наймолодшій – 17. Серед убитих – найбільше українців, але були й поляки, німці та представники інших національностей, повідомляє Радіо Свобода.

 

Чин поховання жертв тоталітарного сталінського режиму провели священники ПЦУ, УГКЦ і Римо-католицької церки. Були присутні представники місцевої громади міста Дубна, військовослужбовці, а також літні люди – очевидці подій і рідні закатованих.

"Ці люди, які вбиті жорстоко у тюрмі, до сьогодні залишаються невідомі. Я дуже довго чекав на цю подію, яка сталась майже 80 років. Мені було півроку, коли у Дубенській тюрмі жорстоко вбили мого батька, якому було 28 років.

Навіть, якщо немає вже на колишньому подвір'ї тюрми останків, ми маємо там встановити хрест жертвам сталінського тоталітарного режиму", – сказав на поминальних заходах Гнат Поровчук, батько якого загинув наприкінці червня 1941 року.

29 жертв тоталітарного режиму поховали на міському цвинтарі у Дубні, в братській могилі.

 

Останки людей, переважно з кульовими пораненнями, знайдені біля тюремної стіни. Під час розкопок виявлені також і речі в'язнів Дубенської тюрми – чоботи, гребінці, ґудзики, гільзи.

Як виявили під час антропологічних досліджень, люди, найімовірніше – цивільні, сиділи у холодних і вологих камерах, переважно стоячи чи навприсідки, змінюючи один одного, щоб прилягти, бо камери були переповнені. Також з'ясовано, що до в'язнів застосовували тортури, і гинули вони насильницькою смертю.

Згідно з архівними документами, НКВД убив понад 400 людей 24-25червня 1941 року, перед приходом у місто німецьких військ. Називають і 527 вбитих.

"Ми виявили спершу 19 людей в одному ряді, і коли підняли бетонну плиту, ще знайшли 10 людських останків. Були дані з архівних матеріалів, що є останки у другому ряді.

Коли перевірили, то там не було поховань, знайшли радянські комунікації, тобто, очевидно, що під час прокладання комунікацій могли людські останки вивезти", – розповів Святослав Шеремета, директор меморіально-пошукового центру "Доля".

Довідково. 22-23 червня 1941 року масові розстріли політичних в'язнів у тюрмах НКВД розпочались на теренах Західної України, потім по всій Україні. За інформацією Українського інституту національної пам'яті, протягом двох тижнів, радянська влада вбила близько 22 тисячі людей, яких переслідувала за національну свідомість і політичні переконання.

Справа Шухевича: політична міфологія та дослідницькі підходи

Тема колабораціонізму українського визвольного руху у Другій Світовій війні з нацистами вперше чітко проартикульована на початку 1960-х, коли професор Берлінського університету Альберт Норден заявив у жовтні 1959 року, нібито бійці батальйону "Нахтігаль" у перші дні нацистської окупації Львова вбили до трьох тисяч поляків та євреїв. У квітні 1960 року у Москві влаштували прес-конференцію, на якій, серед іншого, представили двох начебто свідків подій. З тих часів за "Нахтігалем" та Романом Шухевичем почала закріплюватися на Заході слава колаборанта та воєнного злочинця.

30 червня 1941. Як Бандера Незалежність відновлював

Події у Львові стали сигналом для тисяч оунівців і їхніх симпатиків. По всіх селах і містечках Західної України відбувалася один і той же сценарій: група молодих ентузіастів захоплювала приміщення владних органів — хоча це сказано надто гучно, адже «Совєти ще не пішли, а німці ще не прийшли» і влада фактично валялася на вулиці.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.