У Парижі виставлять на аукціон архів адмірала Колчака

У Парижі 21 листопада виставлять на торги архів відомого діяча російського "Білого руху" адмірала Олександра Колчака.

Про це повідомляє Міжнародне радіо Франції з посиланням на сайт аукціонного дому Drouot.

 

Ці предмети століття зберігалися родиною Колчака у Франції.

Підготовкою аукціону близько чотирьох місяців займалися французькі фахівці з російських архівів Іван Біррен з дружиною Алісою-Анастасією Біррен. Іван Біррен зазначає, що ці торги унікальні за своїми масштабами, а про існування багатьох листів і документів історики раніше не знали. Це вже не кажучи про те, що предмети, пов'язані з Колчаком, виставляють на продаж вкрай рідко.

Основа колекції - листи Олександра Колчака дружині Софії Федорівні, яка емігрувала разом з сином Ростиславом до Франції в 1919 році.

"Кожен лист має свою цінність, бо малюється особистість Колчака. Це не тільки історія, а людина. Він пише, що дуже турбується про сім'ю через те, що більшовицька лінія (фронту) насувалася на південь Росії, де вони тоді жили.

Дружина (Софія Колчак) дбайливо зберігала кожен папірчик, всі листи. Дружина має дуже важливу роль. Це єдина людина, якій він все відкриває. Всі думки - військові, політичні. І посилає їй всі документи", - розповідає Іван Біррен.

На аукціоні виставлять рідкісні історичні документи. Наприклад, невідому раніше фахівцям рукописну прокламацію Тимчасового Всеросійського уряду в Омську, де говориться, що уряд на чолі з адміралом Колчаком "прийняв на себе завдання ввести возз'єднану і відроджену Росію в коло великих демократій світу" і боротися з більшовизмом.

Цей рукопис зберігався в сім'ї Колчака з моменту його написання.

Сімейний архів вирішили розпродати після смерті онука адмірала Колчака - Олександра Ростиславовича. Пан Біррен пояснює, що Олександр Ростиславович Колчак мав трьох дітей, які вирішили продати колекцію, тому що не хотіли її ділити на три частини, і потім ділити її при наступному успадкуванні і так далі - "тоді вже зовсім загубиться слід".

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?