Хортицькі науковці реанімують пам'ять про менонітів. ФОТО

1789 року до Запорозького краю на запрошення імператриці Катерини ІІ прибувають перші переселенці зі Східної Пруссії – 228 родин з околиць міста Данциг (нині Ґданськ, Північна Польща), протестанти-меноніти, переважно, голландського походження, яких в українському народі традиційно іменували німцями. Переконані пацифісти, набожні та працелюбні, меноніти знайшли у степах Південної України свою нову батьківщину.

Про це повідомляє Національний заповідник "Хортиця".

Могильні плити менонітів
Могильні плити менонітів
Фото: Національний заповідник "Хортиця"

Ними було засновано ряд колоній (Хортиця, Розенталь, Інзель Хортиця, Остервік, Кронсвейде, Айнлаге). Меноніти здійснили неоціненний внесок у історію, економіку та культуру південноукраїнських земель.

Вони створили потужну інфраструктуру, котра включала в себе фабрики, заводи, лікарні, школи, дитячі садки. Більшість поселенців займалась фермерським господарством.

Водночас меноніти зазнавали декотрих утисків з боку царської, а потім і радянської влади. Так, в період революційних подій та потужних соціальних потрясінь, громада колоній ставала жертвою ксенофобії та нищилася представниками різних воюючих формацій.

За часів радянської влади велика кількість менонітського населення була репресована. А 1943 року – вивезена окупаційними військами до Німеччини. Після закінчення Другої світової війни частина поселенців повернулась до СРСР, де знову підпала під репресії, а решта – осіли в Канаді, США, Болівії, Бразилії та Парагваї.

Могильні плити менонітів
Могильні плити менонітів
Фото: Національний заповідник "Хортиця"

Зокрема, одним з проявів репресивних заходів на тлі насильницького ідеологічного переформатування населення країни було зруйнування радянською владою кладовища колонії Хортиця в період 1935-1939 років, котре було засноване у кінці XVIII століття та проіснувало близько 150 років.

Місцезнаходження цього кладовища підтверджується наявністю великої кількості мап та схем, спогадів, свідків. Розташовувалось воно в районі сучасних вулиць Олени Теліги, Стадіонної, Дегтярьова, Гладкова.

Формальним приводом для знищення було зазначено створення "спортивного майданчика", проте, після повалення, розбиття та вивезення надмогильних конструкцій, лишився пустир у формі неправильної трапеції.

Серед місцевих жителів десятиліттями ходили чутки, що фундамент старого амбару може бути викладений саме могильними плитами. При поверхневому огляді насправді простежувалась наявність у заповненні підмурівку кам'яних фрагментів різного розміру, кольору та ступеня обробки. Тому, після кількамісячного наукового дослідження, було вирішено провести розвідувальні роботи.

Могильні плити менонітів
Могильні плити менонітів
Фото: Національний заповідник "Хортиця"

22 липня 2019 року пошукова експедиція працівників Національного заповідника "Хортиця", натхненником якої виступив науковий співробітник закладу Максим Штатський, вилучила перші стели з підмурків комори на вулиці Зачиняєва (район Верхня Хортиця, Запоріжжя) та привезла їх на майданчик біля Музею історії запорозького козацтва. На надгробках можна прочитати прізвища, висічені німецькою мовою: Кооп, Паульс, Дік, Тіссен, Завацкі…

За літньо-осінній період, у рамках проекту "Менонітська спадщина. Час збирати каміння", науковцям вдалося визволити 300 фрагментів надмогильних меморіалів з фундаментів "амбару".

Наразі ці меморіали знаходяться на території Національного заповідника "Хортиця", та потребують реставрації та збереження. Тому наукова спільнота пропонує створити меморіальний комплекс "Меморіал хортицьких менонітів", і розташувати його біля існуючого менонітського кладовища на острові Хортиця.


Для ЗМІ: 12 грудня відбудеться презентація меморіалів для преси та громадськості.

В оці тайфуна. Як проголосили Акт Злуки

У цей день здавалося, що буревії історії втомилися і зупинили свій руйнівний рух. Насправді над Київом зупинилося "око тайфуну", де вітру може не бути. Навколо ж української столиці усе пригиналося від буревіїв.

Незалежність №1: Коли Грушевський її оголосив, чому Винниченко сумнівався, а Єфремов був проти

У перші дні 1918 року – 9 січня за старим стилем (22 січня за новим) – в умовах військової агресії проголошено незалежну республіку Україна.

Година папуги. Сумне Різдво

Комусь із бранців Козельська безіменний дух здавався недостатньо авторитетним. То врешті-решт табором пішла нова мода: викликати дух маршала Юзефа Пілсудського. Добєслава Якубовіча дух «Діда» засмутив: «Адже на питання, у кого ти мешкаєш, дух Пілсудського надав прізвище: Кєрсновські чи Кєрнойські. Мене це непокоїть, багато думав про це різне недобре».

Ян Палах: Смолоскип №1

Лібуше Палахова, продавчиня магазину в невеличкому містечку Вшетати, після робочого дня прийшла додому й увімкнула радіоприймач. Був звичайний будній день, 16 січня 1969 року. По радіо передали дивну звістку: у Празі «студент філософського факультету Я. П. вчинив самоспалення». «Який жах…» подумала пані Лібуше але не надала цьому повідомленню надмірної уваги. Ранковим потягом вона мала їхати до Праги на зустріч з сином – Яном Палахом, щоб піти по магазинах і вибрати йому капелюха.