У Києві відкрили меморіальну дошку видатному перекладачу, який знав понад 20 мов

У Києві відкрили меморіальну дошку видатному українському перекладачу та лінґвісту Миколі Лукашу.

Як повідомляє кореспондент Укрінформу, дошку відкрито на будівлі за адресою: вулиця Михайла Омеляновича-Павленка, 3.

 
ФОТО: УКРІНФОРМ

"Сьогодні ми відкриваємо меморіальну табличку, яка буде нагадувати і спонукати до прочитання тих творів, до перекладу яких був причетний Микола Лукаш.

А він знав понад 20 мов і мабуть таких перекладачів і у світі, і в Україні лише одиниці", - зазначив заступник голови Печерської РДА Анатолій Невмержицький.

Меморіальну дошку відкрито на будівлі, в якій проживав Микола Лукаш з 1973 по 1988 рік.

Участь у заході взяли представники столичної влади, Національна спілка письменників України, науковці, громадськість.


Автором меморіальної дошки виступив скульптор Іван Мельничук.


ДОВІДКА. Микола Лукаш – один із небагатьох, хто перекладав із мови оригіналів, а не російських текстів. Вважається одним з найвидатніших українських перекладачів – перекладав художні твори з 20 мов.

Він є геніальним митцем, який у радянські часи подарував українському читачеві понад 1000 видатних творів світової літератури від 100 авторів.

Найбільш плідними роками творчої праці Миколи Лукаша було двадцятиліття з 1953 до 1973 року, коли він переклав "Фауста" Ґете, "Мадам Боварі" Флобера, лірику Шиллера, "Декамерон" Бокаччо тощо.

Саме Микола Лукаш чи не вперше в європейський літературі здійснив сміливий експеримент, перекладаючи українською поезію Фредеріко Гарсія Лорки, написану галісійським діалектом іспанської мови, за допомогою також діалекту гуцульського.

1973 року Миколу Лукаша виключили зі Спілки письменників України (СПУ). Його всіляко переслідували, перестали публікувати, чим позбавили засобів існування.

Перекладач був відновлений в Спілці письменників України на хвилі перебудови 1988 року, практично напередодні смерті. Він так і не дочекався видання великого тому своїх перекладів – книги під назвою "Від Бокаччо до Аполлінера", яка вийшла у 1990 році.

Справа Шухевича: політична міфологія та дослідницькі підходи

Тема колабораціонізму українського визвольного руху у Другій Світовій війні з нацистами вперше чітко проартикульована на початку 1960-х, коли професор Берлінського університету Альберт Норден заявив у жовтні 1959 року, нібито бійці батальйону "Нахтігаль" у перші дні нацистської окупації Львова вбили до трьох тисяч поляків та євреїв. У квітні 1960 року у Москві влаштували прес-конференцію, на якій, серед іншого, представили двох начебто свідків подій. З тих часів за "Нахтігалем" та Романом Шухевичем почала закріплюватися на Заході слава колаборанта та воєнного злочинця.

30 червня 1941. Як Бандера Незалежність відновлював

Події у Львові стали сигналом для тисяч оунівців і їхніх симпатиків. По всіх селах і містечках Західної України відбувалася один і той же сценарій: група молодих ентузіастів захоплювала приміщення владних органів — хоча це сказано надто гучно, адже «Совєти ще не пішли, а німці ще не прийшли» і влада фактично валялася на вулиці.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.