Українські кінематографісти хочуть зняти фільм про дисидентів

Українські кінематографісти планують зняти фільм про дисидентський рух, який буде цікавим і закордонному глядачеві.

Про це кореспондентові Укрінформу розповів продюсер проєкту "Дисидент" ("Три місяці до зими") Олександр Омельянов, який провів на полях Берлінського кінофестивалю низку зустрічей.

 

"Ми вважаємо цей проєкт дуже важливим і можна провести багато паралелей з подіями, які відбуваються сьогодні. Ми плануємо зробити фільм міжнародним. Шукаємо партнерів з різних країн, насамперед з Чехії та Польщі. Берлінський фестиваль – чудовий майданчик для пошуку партнерів", - сказав Омельянов, який не став розкривати подробиць, але згадав, що ідеєю зацікавилися канадці.

За його словами, українську сторону цікавить як участь партнерів у постпродакшні, так і подальша дистрибуція, адже хочеться, щоб стрічка демонструвалася не тільки в наших кінотеатрах.

Продюсер зазначив, що фільм розповідає про боротьбу дисидентства в Україні наприкінці 1960-х років. Головний герой – це збірний образ дисидента, але його історія базується на біографії Василя Макуха, який 5 листопада 1968 на знак протесту проти комуністичної тоталітарної системи, колоніального становища України, політики русифікації та агресії СРСР проти Чехословаччини здійснив акт самоспалення на Хрещатику у Києві.

Омельянов додав, що сценарій написаний Олександром Качаном з Білорусі. Креативний продюсер – Андрій Алфьоров. Проведено попередній кастинг, на роль головного героя затверджено Олександра Прищепу. Режисер – Стас Буренко, який зняв багато кліпів для відомих артистів та "чудове документальне кіно".

"Це історична тематика й не хочеться робити "нафталінове кіно", яке нікому не цікаво. Хочеться показати свіжим поглядом, мабуть навіть трохи нахабним", - пояснив продюсер вибір режисера.

Зйомки планують в Україні в різних місцях. Але якщо буде досягнуто домовленості з партнерами в Польщі та Чехії, можливо, будуть якісь елементи зняті в цих країнах.

"Дисидент" минулого року був підтриманий Українським культурним фондом, який виділив гроші на розвиток проєкту – 1,5 млн грн, які були спрямовані на оплату роботи сценариста, на проведення попереднього кастингу та пошук локації зйомок і зйомку тізера до відео. Група буде подаватися з цим проєктом у червні цього року на пітчінг Держкіно.

Наразі держава є єдиним фактично джерелом фінансування. Залучати приватні інвестиції украй непросто, особливо в проєкти такого характеру, визнає Омельянов. Адже це не комерційне кіно для масового глядача, це більш фестивальна історія.

"Думаємо, наш фільм зможе проявити себе на міжнародних кінофестивалях. Фільми повинні не лише заробляти гроші, але й нести вічне, світле, важливе", - переконаний він.

У разі схвалення проєкту зйомки можуть розпочатися наприкінці цієї осені, а прем'єру його автори планують на середину 2021 року.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?