Суд заборонив УІНП оцінювати символіку дивізії СС "Галичина"

Суд відхилив вимоги позивачки заборонити пропаганду символіки дивізії “Галичина”

 

У середу, 27 травня, окружний адміністративний суд Києва виніс рішення, яким "визнав протиправними дії Українського інституту національної пам'яті (…) по наданню висновку про те, що символіка 14-ї  гренадерської дивізії військ СС "Галичина" (1-ї Української дивізії УНА), відповідно до українського законодавства, не є символікою націонал-соціалістичного тоталітарного режиму, поширення або використання якої в Україні заборонено".

Як передає "Новинарня", про це йдеться в тексті рішення суду, поширеному в соцмережах співробітниками УІНП.

Позов про це до ОАСК подавала киянка Наталія Мясникова. Він задоволений частково.

Суд зобов'язав УІНП та його посадових осіб утриматися від дій щодо поширення висновку про символіку дивізії "Галичина" в майбутньому, а також стягнув з Інституту на користь Мясникової суму судового збору – 960 грн.

При цьому колегія суду на чолі з головуючою суддею Аріною Літвіновою відхилила вимоги, в яких позивачка вимагала від Інституту заборонити пропаганду символіки дивізії "Галичина".

Коментуючи рішення суду, колишній голова Інституту нацпам'яті, нині – народний депутат від "Європейської солідарності" Володимир В'ятрович зазначив, що в оприлюдненій ухвалі немає нічого про те, чи є символіка дивізії "Галичина" символікою націонал-соціалістичного тоталітарного режиму.

"Суд вирішив, що Український інститут національної пам'яті не мав відповідати на звернення громадянина щодо приналежності цієї символіки до нацистської. Хоча як УІНП, центральний орган виконавчої влади, міг не надати відповіді громадянину – для мене залишається загадкою", – написав В'ятрович у фейсбуці.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?