Без боротьби УНР не було б незалежної України – польський історик

Союз Симона Пілсудського і Юзефа Пілсудського 1920 року завершився поразкою, але без цієї кількарічної боротьби УНР сьогодні могло б не бути незалежної України.

Про це в інтерв'ю Укрінформу заявив польський історик, працівник Інституту національної пам'яті Польщі Мірослав Шуміло.

 

"Як історик я вважаю, що без цієї боротьби, яку вів Петлюра, сьогодні могло б не бути Української держави",- заявив польський історик.

За його словами, попри те, що союз Пілсудського і Петлюри завершився поразкою, він відіграв позитивну роль. Науковець звернув увагу, що генерал польської армії Тадеуш Кутшеба у своїх спогадах про спільний похід на Київ написав:

"Українська кров військ отамана Симона Петлюри не була марною. Вона довела Польщі, Росії та світові, що Україна прагне жити, це – успіх навіки".

Шуміло зауважив, що цей польський генерал вже в 30-х роках минулого століття звернув увагу на те, про що сьогодні говорять українські історики: без цієї кількарічної боротьби за незалежність, без тогочасної української революції, імовірно, зараз не було б України.

На його переконання, створення України в 1920 році було б можливим, якби не ці військові помилки плюс брак часу на формування української армії.

Як зауважує історик, польсько-більшовицьку війну 1920 року слід назвати польсько-українсько-більшовицькою.

"Це справедливо, оскільки, по-перше, УНР була офіційним союзником Польщі, а по-друге, ця армія була єдиною сильною союзницькою формацією. Ця війна має називатися польсько-українсько-більшовицькою, оскільки наступ у квітні 1920 року було організовано для звільнення України.

Це була війна за Україну і за Польщу, адже обидві держави в той момент воювали за свою незалежність",- підкреслив польський історик.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?