Найбільший скарб монет князя Володимира за 100 років. ФОТО

У місцевості Городниця, у Житомирській області знайшли скарб монет часів князів Володимира Святославича та Святополка Ярополковича.

Скарб складається з 32 монет найдавніших типів. Протягом більш ніж 100 років знаходили лише поодинокі монети київських князів.

На монетах видно зображення князя Володимира на київському престолі та його знак, який сьогодні є Державним гербом України.

 
Монета князя Володимира Святославовича з скарбу у Городниці
більше гіпотез про семантику княжого знака - у публікації "Таємниця княжого тризуба. Що символізує наш герб?"

На монетах Святополка Ярославича княжий знак має вигляд не тризуба, а двозуба.

Монети були знайдені "за побутових обставин". Про це повідомив історик Олександр Алфьоров на своїй facebook-сторінці:

"Вчора пізно вечорі зі мною вийшли на зв'язок знайомі знайомих і сказали, що за абсолютно побутових обставин були знайдені ці монети. З перших слів ми дійшли спільної згоди – ця знахідка сторіччя має згідно з законом бути переданою Державі. Триває передача."

 
"Скарб національного значення!" - написав у facebook історик Олександр Алфьоров. Знахідка княжих монет у Городниці - найбільша за більш ніж 100 років 

Більше подробиць – незабаром у окремій публікації Олександра Алфьорова.

Нагадуємо. Найдавніші монети київських князів датують часами князя Володимира Святославовича (кінець Х – початок ХІ століть). Свої монети карбували також його наступники на київському престолі Святополк Ярополкович та Ярослав Володимирович.

 
Зображення князя Володимира Святославовича на одній з монет скарбу з Городниці

У 1876 році під час будівельних робіт на Вознесенському спуску у Києві знайшли 120 монет. Це був останній з великих скарбів монет київських князів. До сьогодняшнього дня було відомо про існування приблизно 400 монет князів Володимира Святого, Ярополка Окаянного та Ярослава Мудрого.

Щоденники Голодомору. «Интересно, что сейчас нет следа так называемой этики. Отобран у людей бог и страх перед загробной жизнью»

«Вчера пришле Леонтий Петрович Ткачев, он чл. колектива, с больной ногой и он распух от голода, умолял чего-нибудь дать ему. Конечно накормила его чем могла. Я пожалувалась ему, что вот кормлю охотничью собаку, когда-то дорогую, а тепер она никому не нужна, т.к. нечем кормить. Он попросил ее у меня, говоря, что они съедят ее. Собаку все равно надо убить т.к. ее нечем кормить. Так пусть съедят ее. Коржев-кровельщик все время поддерживает семью мясом собак»

Щоденники Голодомору. «Дожди идут все время... А люди мрут своим чередом»

«На Украине вымирают целые деревни. Помню рассказывал мне в Харькове (Жутовская, 13) агроном. Он ездил в Полтавскую область заключать договора на посев бурака. Это было раннею весной. Въехали в деревню, мертвая тишина окутывала его. Заходил в хаты со своим спутником, видел мертвых, начавши разлагаться. В дет. яслях видел мертвих детей и няню».

Ґарет Джонс: Усюди було чути крики — «У нас нема хліба. Ми вмираємо»

Коли ще 1932 року один із харківських комуністів згадував про відсутність їжі, Сталін скаженів: «Ви придумали таку страшну казку про голод в Україні й думаєте, що налякали нас, але нічого з цього не вийде! Вступіть до Спілки письменників. Тоді ви зможете писати свої казочки, і дурні читатимуть їх».

Шістдесятники: Чехословаччина як вікно у світ

Алена Моравкова, молода чехословацька перекладачка, сиділа в кафе в центрі Києва на Хрещатику і їла морозиво. На дворі був початок шістдесятих років, в СРСР цвіла хрущовська “відлига”, суспільна атмосфера була просякнута оптимізмом, незабаром Гагарін полетів в космос а перший секретар КПРС все повторював з різноманітних трибун тези про настання справжнього комунізму. Моравкова була учасником чехословацької делегації, котра приїхала в Київ на міжнародний ярмарок. Там вона познайомилась із місцевими молодими письменниками. Зараз ці молоді люди сиділи з нею за одним столом: Микола Вінграновський, Іван Драч, Віталій Коротич. Незабаром цих поетів почнуть називати шістдесятниками