У Нагуєвичах відкрили пам’ятник Петрові Франку

На свято Покрови у Нагуєвичах на території Літературно-меморіального музею Івана Франка відкрили перший пам’ятник його синові, учасникові національно-визвольних змагань, співзасновникові «Пласту» Петрові Франку.

Пам'ятник встановили до 130-річчя з дня народження громадського діяча, повідомляє Збруч із посиланням на директора Державного історико-культурного заповідника "Нагуєвичі" Богдана Лазорака.

Урочиста академія почалася з підняття державного прапора України за участю пластунів станиці "Дрогобич". Опісля відбулося відкриття та освячення пам'ятника за участі духовенства Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ, Дрогобицької Самбірської архієпархії ПЦУ та військових капеланів.

З привітальними словами до громадськості та гостей звернулися внуки Петра Франка і правнуки Івана Франка: Петро, Любов та Адріанна Галущаки, родина Макарухів, родина Міліянчуків та родина Глинних.

Після вітальних виступів дослідників, фундаторів та представників влади відбувся святковий концерт, який підготував студентсько-викладацький колектив Дрогобицького музичного коледжу ім. Василя Барвінського.

"Реконструкція, реабілітація та збереження історичної пам'яті про Петра Франка, якого було розстріляно за підпису тиранів Хрущовим та Берією після 6 червня 1941 р. є запорукою єднання усіх українців задля виховання державницького менталітету майбутніх поколінь українців.

Врешті ми досі сьогодні не знаємо, де розстріляно сина Каменяра, тому встановлення пам'ятника є особливо символічним процесом для усієї української нації", – зазначив директор Державного історико-культурного заповідника "Нагуєвичі" Богдан Лазорак.

Автором пам'ятника Петра Франка є скульптор, випускник Львівської академії мистецтв Іван Мисакович. Під час роботи над погруддям його консультували франкознавиця Наталія Тихолоз, внуки Петра Франка і правнуки Івана Франка – Петро і Любов Галущаки. Спорудження пам'ятника коштувало 76 600 грн. Частину цих коштів виділив музей, решту пожертували меценати та родина Петра Франка.


Довідка. Петро Франко, син Івана Франка – український громадський діяч, письменник і публіцист міжвоєнного періоду ХХ століття, науковець-хімік, винахідник. Він був учасником національно-визвольних змагань 1914–1920 років: чотарем Українських січових стрільців та сотником Української галицької армії, військовим льотчиком УГА. Організовував "Пласт" у Львові. Був членом Наукового товариства ім. Шевченка.

Петро Франко був першим директором Львівського музею Івана Франка та автором ідеї створення першого заповідника в Нагуєвичах у 1940 році.

Петро Франко був "розстріляний за націоналістичну діяльність" у липні 1941 року за особистим підписом Микити Хрущова.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.

Пам’яті Ольги Стокотельної: "Нехай назавжди твоє добре ім’я буде між людьми"

В історії українського Руху опору 70-80 років ХХ століття особливе місце належить Ользі та Павлові Стокотельним – особам, які були відданими ідеалам вільної та незалежної України й поєднали своє життя з відомими дисидентами, правозахисниками Надією Світличною та Миколою Горбалем. У квітні цього року Ользі та Павлові мало б виповнитися 162… Саме так двійнята Стокотельні рахували свої роки. Та не судилась. 20 грудня 2023 року Ольга покинула цей світ. Цьогоріч Павло вперше за 81 рік буде свій день народження зустрічати сам.

Як співробітники КГБ намагалися зробити з Івана Багряного «червоного»

У 1950–1960-х роках органи МГБ/КГБ СССР намагалися схилити до співпраці, відмови від антирадянської діяльності й повернення до Радянського Союзу діячів культури, науки і літератури, які опинилися в еміграції. А в разі невдачі розробляли заходи з їх компрометації і навіть ліквідації. Одним із об'єктів такої оперативної розробки був відомий політичний діяч і письменник Іван Багряний.