У Національному музеї історії України відкрили виставку «Серж Лифар. Політ Ікара»

18 травня у Національному музеї історії України (МІСТ) відкрилася виставка «Серж Лифар. Політ Ікара». 15 квітня минуло 116 років від дня народження видатного французького танцівника й хореографа Сергія Лифаря. Через карантинні обмеження відкриття експозиції, якою музей вшановує пам’ять великого митця, перенесли на місяць.

Про це "Історичній правді" повідомили у прес службі Музею

 

Відкрив виставку генеральний директор Національного музею історії України Федір Андрощук, який привітав усіх із відновленням виставки всесвітньо відомого митця в музеї. Востаннє речі з цієї колекції демонстрували в 2015 році. Втім виставка "Серж Лифар. Політ Ікара" представляє чимало предметів, які раніше не експонувались.

Урочисте відкриття відвідав український дипломат, посол України в Швейцарії (2000 – 2003 рр.) Євген Бершеда. У 2002 та 2007 роках Євген Романович сприяв передачі колекції особистих речей Сергія Лифаря від імені графині Інги Лізи Алефельдт-Лорвіґ в Національний музей історії України.

Олена Іванова, кураторка виставки "Серж Лифар. Політ Ікара", розповідає:

"Проєкт присвячений танцівнику й хореографу світового рівня, який народився в Києві, за походженням був українцем і так себе позиціонував. Проте в Україні ім'я Сержа Лифаря досі не дуже відоме, тож для багатьох ми відкриваємо його наново.

Крім цього, завдяки таким виставкам ми можемо розповідати не тільки про людину, а й про епоху, пов'язану з її життям. На прикладі Сержа Лифаря можна вивчати історію Києва 1920-х років і загальноєвропейський контекст тієї доби.

На виставці є матеріали й інших видатних вихідців із України. Зокрема, світлина авторства Бориса Липницького, який народився в місті Остері Чернігівської області і згодом став відомим французьким фотографом. Також – ескіз Кассандра, художника родом із Харкова, який створив логотип Yves Saint Laurent. Їхні імена невідомі більшості українців, і наш проєкт – нагода познайомитися із цими особистостями".

Виставкою "Серж Лифар. Політ Ікара" Національний музей історії України популяризує ім'я видатного киянина. Колекція митця, що зберігається в музеї, а це близько 1500 одиниць, містить унікальні пам'ятки, які розповідають про його непросте життя та творчий злет.

У експозиції представлені: балетний черевичок, пошитий мамою для юного Сергія, листування з родиною 1920–1930-х років, фото та театральні програми виступів трупи С. Дягілєва, виготовлений Коко Шанель костюм Аполлона до балетної постановки "Аполлон Мусагет", елементи костюма Ікара до славетної постановки Сержа Лифаря, міжнародна нагорода в галузі хореографії "Oscar de la dans" та багато інших памʼятних речей.


Виставка триватиме до кінця серпня 2021 року з можливістю продовження.


Контакт: +38 044 278 48 64

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.

Пам’яті Ольги Стокотельної: "Нехай назавжди твоє добре ім’я буде між людьми"

В історії українського Руху опору 70-80 років ХХ століття особливе місце належить Ользі та Павлові Стокотельним – особам, які були відданими ідеалам вільної та незалежної України й поєднали своє життя з відомими дисидентами, правозахисниками Надією Світличною та Миколою Горбалем. У квітні цього року Ользі та Павлові мало б виповнитися 162… Саме так двійнята Стокотельні рахували свої роки. Та не судилась. 20 грудня 2023 року Ольга покинула цей світ. Цьогоріч Павло вперше за 81 рік буде свій день народження зустрічати сам.

Як співробітники КГБ намагалися зробити з Івана Багряного «червоного»

У 1950–1960-х роках органи МГБ/КГБ СССР намагалися схилити до співпраці, відмови від антирадянської діяльності й повернення до Радянського Союзу діячів культури, науки і літератури, які опинилися в еміграції. А в разі невдачі розробляли заходи з їх компрометації і навіть ліквідації. Одним із об'єктів такої оперативної розробки був відомий політичний діяч і письменник Іван Багряний.