Музей-переселенець з Донецька почав з «нуля» і виріс уже до 750 експонатів

Вже 750 експонатів у свій фонд зібрав Донецький обласний краєзнавчий музей з 2016-го року.

Про це повідомляє Україна Молода.

 

Саме 2016 року музей-переселенець з Донецька наново почав працювати у Краматорську.

Найдавніші експонати, що наразі є у колекції Донецького обласного краєзнавчого музею належать до пізнього палеоліту.

До війни 2014 року Донецький обласний краєзнавчий музей складався з 7 тисяч квадратних метрів виставкових залів і щорічно приймав 200 тисяч відвідувачів.

У серпні того ж року під час обстрілів частину будівлі зруйнував уламок снаряду, що пробив дах. Були втрачені експонатні фонди.

За словами директорки Донецького обласного краєзнавчого музею у 2016-2018 роках Світлани Глушко, на непідконтрольній території залишилося близько 134 тисяч експонатів.

"Ми залишились без управління, у нас не було фінансування ні на збереження музеїв, ні на зарплатню для співробітників, це тривало впродовж двох років" - розповіла ексдиректорка Донецького обласного краєзнавчого музею Світлана Глушко.

Перші два роки з 2016 року краєзнавчий музей, після переїзду з Донецька розташовувався у будинку в чотирьох орендованих кімнатах.

Потім, з 2019 року на орендованих 500 квадратних метрів облаштували три виставкових зали.

На постійній основі тут діють археологічні експозиції та - "Ген непокори".

За словами т. в.о. генерального директора Донецького обласного краєзнавчого музею Олени Довбні, за 6 років, що музей знаходиться у Краматорську, його спеціалісти випустили п'ять історичних збірників.

Цього літа планують археологічну експедицію у Часово-Ярі, також хочуть робити нове відділення, присвячене російсько-українській війні.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.