У Празі відкрили виставку «Довга дорога до незалежності. Історія України в ХХ столітті»

Виставку під назвою «Довга дорога до незалежності. Історія України в ХХ столітті» підготував історик Інституту вивчення тоталітарних режимів Давід Свобода за допомогою колег-істориків та архівістів

Про це повідомляє Радіо Свобода.

 

У Празі відкрилася виставка до 30-ліття незалежності України. Два десятки панелей, оформлених у кольорах національного прапора української держави, розташувалися просто неба на одній з центральних столичних площ і розповідають про історію незалежності України у ХХ столітті.

Виставку під назвою "Довга дорога до незалежності. Історія України в ХХ столітті" підготував історик Інституту вивчення тоталітарних режимів Давід Свобода за допомогою колег-істориків та архівістів. Більшість фотографій, які підбирали Анна Хлебіна та Ярослав Файзулін, надали українські інституції – Бібліотека Олега Ольжича, Музей Івана Гончара, Музей визначних особистостей української культури, державні та приватні архіви та були підготовлені у співпраці з істориками з Українського інституту національної пам'яті.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.