У Херсоні після ремонту відкрили Музей природи

У Херсоні після ремонту відкрили Музей природи (який наразі є частиною комплексу обласного краєзнавчого музею) у будівлі початку ХХ століття

Про це повідомляє кореспондент Укрінформу.

 

"Будівля непроста, вона будувалася саме як музей", – зазначила директорка Херсонського обласного краєзнавчого музею Тетяна Братченко на відкритті Музею природи.

Вона підкреслила, що це унікальна для України історія, адже зазвичай музеї розташовані у спорудах, що були для них пристосовані пізніше, а не збудовані спеціально.

Ремонт музею тривав у кілька етапів, кошти виділялися з державного й обласного бюджетів. У попередні роки, зокрема, навели лад у підвалах, потім за рахунок 1 млн 200 тис. грн укріпили фундамент будівлі, що просідав і перекриття цокольного поверху.

"А вже у поточному році ми отримали близько 3 млн грн і завершили повністю реставрацію фасаду будівлі з заміною віконних блоків. Відзначу, що частину віконних блоків на фасаді ми реставрували, а не замінили – це ті самі блоки, що були встановлені під час спорудження будівлі", – зазначила у розмові з кореспондентом агентства директорка обласного краєзнавчого музею.

Вона підкреслює, що 150 тис. грн були виділені на ремонт також і зі спецфонду музею, це кошти, які сплатили відвідувачі музею за квитки. Таким чином збереглася традиція – адже будувався музей на початку ХХ століття не лише за кошти Херсонського губернського земства, але й за доброчинні внески містян.

Як розповідають у музеї, херсонські проєктанти наполягли, щоб фасад був пофарбований в "охру", підбирали під колір ракушняку, що є характерним саме для південних міст. На фасаді будівлі також з'явилися фігурки бджілок – вони розміщені біля отвору, в якому живе рій живих бджіл. Це символічно, що у стінах Музею природи поселилися бджоли і, звісно, виселяти їх не стали, зазначили музейники.

Саме у цьому музеї зберігається скелет кита фінвала.

"Це один з найбільших музейних предметів – довжина його 26 метрів", – розповіла завідувачка Музею природи Алла Дерюжина.

Кит був добутий китобоями України біля берегів Антарктиди. Завдяки тому, що у музеї від початку не було перегородок, цей експонат, що подарували музею моряки у 60–х роках минулого століття, музейні працівники змогли скласти та розмістити у 90-х роках на другому поверсі.

Він став частиною експозиції про скарби світового океану, що вже відновили після ремонту будівлі, як і дві невеликі виставки у холі музею – такий дарунок до новорічних свят вирішили зробити працівники музею для містян і гостей Херсона. Як підкреслила Братченко, на відкриття музею після ремонту чекали не лише херсонці, а й мешканці інших міст України, зокрема Одеси, Мелітополя, Запоріжжя.

На відновлення інших експозицій музею потрібно ще кілька місяців.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.