Історики масово йдуть у ЗСУ та тероборону. ОНОВЛЮЄТЬСЯ

З відновленням російської агресії проти України тисячі істориків змінили перо на багнети та доєднались до Збройних Сил України та батальйонів територіальної оборони

 

До збройних сил та територіальної оборони уже зголосилися сотні істориків. Серед них:

Вахтанг Кіпіані – головний редактор сайту Історична правда;

Володимир Бірчак – заступник головного редактора Історична правда;

Борис Черкас – співробітник Інституту історії України НАН України;

В'ячеслав Зайцев – Національний заповідник Хортиця;

Антон Дробович – голова УІНП;

Володимир В'ятрович - народний депутат, екс-голова УІНП;

Роман Кулик - УІНП;

Сергій Годлевський – історик;

Іван Гоменюк – історик;

Микола Лазарович – Західноукраїнський національний університет;

Максим Плахотний - проєкт Україна Інкогніта;

Олесь Федорук - історик;

Олексій Коробов - музей історії зброї (Запоріжжя);

Євген Луняк - історик;

Дмитро Каюк - історик;

Данило Гурін - заступник директора з наукової роботи в Музеї-майстерні Кавалерідзе в Києві;

Максим Свєжєнцев - історик;

Тарас Гайдук - екскурсовод, історик (Ужгород);

Микола Кравченко - історик, докторант Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.Грушевського НАН України;

Михайло Ковальчук - Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.Грушевського;

Максим Осадчук - аспірант кафедри історії Українського католицького університету;

Максим Остапенко - Генеральний директор Національного заповідника "Хортиця", кандидат історичних наук,

Дмитро Кобалія - завідувач відділом охорони пам'яток Національного заповідника "Хортиця", к.і.н., заслужений працівник культури;

Валерій Нефедов - завідувач відділу реставрації Національного заповідника "Хортиця", заслужений працівник культури;

Олександр Волох - співробітник музею зброї, м.Запоріжжя;

Олексій Коробов - співробітник музею зброї, м.Запоріжжя

та тисячі інших істориків та історикинь, що не стали публічно оголошувати своє рішення.

Слава Україні! Героям Слава!

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.