Під Києвом загинув історик Сергій Заїковський

В бою з російськими загарбниками загинув український історик, перекладач та публіцист Сергій Заїковський

Про це повідомив "Вечірній Київ".

Сергій Заїковський загинув 24 березня в ході контрнаступу української армії, штурму села Лук'янівка, що на лівому березі Києва.

"Наш друг та ідейний сподвижник загинув під Києвом. Він був завжди з гострим поглядом, незмінною іронією та блискучою ерудицією. Ми встигли чимало зробити разом, проте планували ще більше. Неопубліковані книги та збірки, непрочитані лекції та нерозказані історії — від індоєвропеїстики до нових правих. Після перемоги ми будемо продовжувати справу його життя", — йдеться у повідомленні контркультурного просвітництва "Пломінь".

З приводу загибелі Сергія Заїчковського також висловилось Товариство українських рідновірів:

"Він був 2-м номером у протитанковому розрахунку, у складі протитанкового взводу 1 батальйону ОПСП ЗСУ "АЗОВ". Сергій разом з другом Денисом Котенком (1-м номером) на правому фланзі атаки в селі Лук'янівка зустрів бій із танком: відбулася танкова дуель українського танка та декількох російських. В ході бою, постріл з танку влучив в місце неподалік, обоє загинули на місці".

 

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.