Київська консерваторія виступила за збереження в назві імені Чайковського

Вчена рада Національної музичної академії України імені Петра Чайковського одноголосно відмовилась позбутись у назві імені російського композитора

16 червня 2022 року відбулось робоче засідання Вченої ради Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського, на якому розглядали питання про перейменування закладу.

На засідання вченої ради член наглядової ради НМАУ ім. П. І. Чайковського Юрій Рибчинський заявив: "Воювати можуть уряди і армії, культури ж ніколи не можуть воювати одна з іншою. Вони можуть конкурувати чи взаємозбагачуватися. Чайковський, як і Шекспір, як і Жанна д'Арк, як і Христос, не належить одному конкретному народу, він належить усьому світу.

Етнічно Петро Чайковський не був росіянином: його батько походив із роду запорізьких козаків, а мати була француженкою. З неймовірною любов'ю Петро Ілліч ставився до України. Доказом цього є його музика, основана на українському мелосі, а також його слова: "Я знав людей геніїв, але я знав і один народ геніїв – це українці!".

Усі інші члени вченої ради одноголосно підтримали думку, що ім'я російського композитора Чайковського має залишатись у назві Національної музичної академії України.

 

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.