США передали Україні старовинні артефакти, які незаконно намагалися ввезти з Росії

Сполучені Штати передали Україні предмети історичної спадщини, затримані митно-прикордонною службою США при спробі незаконного ввезення з РФ

Про це повідомила Оксана Маркарова, Надзвичайний і Повноважний Посол України в США.

Офіційна церемонія передачі артефактів відбулася у посольстві України у США. Серед переданих речей: мечі-акінаки скіфської культури VI-V ст до н.е. (ареал поширення – лісостепова, степова частина України та АР Крим), крем'яна шліфована сокира III тисячоліття до н.е., що, за інформацією Інституту археології України належить до культури кулястих амфор, половецькі шаблі часів давньоруської держави ХІ-ХІІ сторіччя та багато інших.

"У Росії є давня традиція привласнювати собі те, що не належить їй. Разом з українською територією це ж саме стосується і нашої культурної матеріальної та нематеріальної спадщини, яка зараз по варварські розграбовується окупантами", - зазначила Оксана Маркарова.

Предмети старовини були виявлені в липні минулого року в аеропорту Кеннеді в Нью-Йорку. Зараз вони офіційно ідентифіковані та оцінені.

 

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.