АНОНС: Показ фільму "Кубанські козаки. А вже літ двісті..."

Фільм, який заборонений на Кубані, можна переглянути 24 червня у Музеї Голодомору.

Про це інформує Музей Голодомору.

"…Ми їздили по станицях. За старих часів звалися вони по-запорозькому куренями. Ходили від хати до хати, від двору до двору… Не покидало відчуття що ми вдома, все тут нагадувало Україну. Все!" Так описують автори фільму "Кубанські козаки. А вже літ двісті…" своє перебування на Кубані на початку 90-х років минулого століття.

Фільм був створений у 1992 році до 200-ліття перших переселень запорожців на землі сучасної Кубані. "Першим запорожцям, що висадилися на Тамані 25 серпня 1792 року, присвячується", — йдеться у посвяті до стрічки.

З приходом совєтів життя української Кубані змінюється. Українці пройдуть тут через всі випробування, яких зазнала і сама Україна: радянську окупацію, розкуркулення, Голодомор, репресії, примусові депортації і зросійщення.

Музей Голодомору запрошує всіх охочих разом переглянути цю документальну стрічку (режисер Валентин Сперкач, оператор Сергій Лисецький, голос за кадром — Богдан Ступка. Знято об`єднанням "Студія "Україна").

Під час перегляду також відбудеться обговорення за участі режисера фільму Валентина Сперкача і завідувача відділу досліджень Голодомору та штучних масових голодів нашого Музею, дослідника історії Кубані, професора Дмитра Білого.

З документального фільму ви дізнаєтесь про те, як в українців Кубані забирали звичаї і мову, як переписували прізвища, як нищили українську ідентичність, як ламали хребет козацтву. Це фільм про те, як українців Кубані робили перевертнями і "русскімі". Але навіть після такої нищівної асиміляції тут на початку 90-х все ще можна було почути українську мову, пісню, відчути незнищенний дух нищеного народу.

Цей фільм був і є заборонений до показу на Кубані. А від режисера стрічки ви дізнаєтесь те, що залишилося "за кадром".

Чекаємо на вас 24 червня о 15:00 у Музеї Голодомору (Київ, вул. Лаврська, 3).

Показ безкоштовний!

Оскільки кількість місць обмежена, просимо зареєструватися.

 

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.