АНОНС: Жіночі виміри минулого: як історія стає реальністю

3 серпня у Львові в Центрі міської історії відбудеться дискусія "Жіночі виміри минулого: як історія стає реальністю".

Про це інформує Центр міської історії. 

Причинком до дискусії стане колективна монографія "Жіночі виміри минулого: уявлення, досвіди, репрезентації" під науковою редакцією Оксани Кісь, яка незабаром побачить світ зусиллями Центру міської історії та Української асоціації дослідниць жіночої історії за підтримки Фонду ім. Гайнріха Бьолля.

Що відбувається із дослідницею жіночих історичних досвідів, коли те, що вона вивчала, раптом стає частиною її власного реального життя? Як цей особистий воєнний досвід впливає на наші дослідження — як і про що ми пишемо, які питання до минулого ставимо, які нові відповіді віднаходимо в позірно знайомих джерелах?

До якої міри наші (наукові) тексти є також історичними свідченнями про цю війну? У чому полягає місія і відповідальність історикині/ка, яка/ий опинилася всередині історичних подій? Які теорії інтерпретації жіночих історичних досвідів (не)витримали випробування реальністю російсько-української війни і що це означає для студій жіночої історії в Україні і ширше?

До розмови доєднаються дослідниці Олена Галета, Іванна Черчович, Мар'яна Байдак, модеруватиме розмову Оксана Кісь.

Дискусія відбудеться 3 серпня о 18:30 у конференц-залі Центру міської історії, вул. Акад. Богомольця, 6.

Вхід вільний.

 

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.