Садибу Терещенків повернули у комунальну власність Києва

Пам'ятку архітектури — садибу Терещенків — повернули у комунальну власність територіальної громади Києва.

Про це повідомив заступник голови Київської міської державної адміністрації Владислав Андронов, пише Сусільне.

Після судових спорів тривалістю понад 2,5 роки відбулася державна реєстрація права комунальної власності на садибу Терещенків на бульварі Тараса Шевченка, 34. Це дозволяє почати заходи, спрямовані на збереження об'єкта культурної спадщини.

За словами Владислава Андронова, столична влада має намір відреставрувати будівлю. Як використовуватимуть садибу Терещенків остаточно не вирішили. Пріоритетним напрямом, найімовірніше, буде музейна діяльність, зауважив заступник голови КМДА.

За рішенням Верховного Суду України від 12 вересня 2023 року будинок Терещенків на бульварі Т. Шевченка повернули територіальній громаді Києва.

Садиба Терещенків є пам'яткою архітектури місцевого значення. Вона побудована у 1874-1875 роках за проєктом архітектора В. Краузе у стилі неоготика. Будівля взята на облік рішенням Київради в 1986 році. У 1998 році взято на облік також флігель як щойно виявлений об'єкт культурної спадщини.

У 2007 році садибу, площа якої становить понад 1000 квадратних метрів, передали приватному товариству – ПАТ "Центрелеватормлинбуд" – за інвестиційним договором, з умовою провести реставрацію пам'ятки. Проте майже 15 років будівля перебувала у занедбаному стані, що може призвести до її фактичного знищення. У червні 2021 року прокуратура звернулась до суду з вимогою повернути будівлю у комунальну власність.

 

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.