Анонс: зустріч із керівником Інстутуту нацпам'яті Польщі

Польський Інститут у Києві і книгарня “Є” запрошують на зустріч із директором Варшавської філії Польського інституту національної пам'яті.

Гість — Єжи Айслер, професор, доктор історичних наук, директор варшавського відділення Інституту національної пам'яті.

Понад тридцять років співпрацює з Інститутом історії Польської академії наук, а з 2011 року очолює відділ історії Польщі після 1945 року/післявоєнної Польщі. Викладає в Інституті історії у Варшавському університеті. Окрім того, пан Айслер є фахівцем з історії Польщі після Другої світової війни та новітньої історії Франції.

Основні публікації: «Нарис політичної історії Польщі 1944—1989, «Грудень 1970 року. Ґенеза, перебіг, наслідки», «Польський 1968 рік», «Польські місяці» чи кризи(и) в ПНР», «Від монархії до фашизму. Суспільно-політичні концепції французьких правих сил 1918—1940», «Колаборація у Франції 1940—1944», «Філіп Петен».

Інститут національної пам’яті (комісія з переслідування за злочини проти польського народу) – державна установа Республіки Польща створена у січні 1999 року. Штаб-квартира Інституту розташована у Варшаві.

Структура Інституту: верховна комісія з переслідування за злочини проти польського народу, відділ архівної документації, відділ освітніх програм, відділ люстрації. Інститут відповідає за збір та архівування документів органів державної безпеки, датованих 22 липня 1944 — 31 липня 1990 рр., проводить розслідування щодо нацистських і комуністичних злочинів, провадить освітню роботу/ займається освітньою діяльністю.

"Європейський досвід: Польща" –– цикл зустрічей із видатними особистостями, котрі мають вплив на функціонування держави, створення образу Польщі у світі.

Гості проекту: Єжи Боровчак, Ґжеґож Ґауден, Вальдемар Домбровський, Мацей Новак, Боґдан Ліс, Аґнєшка Одорович, Ярослав Обремський, Павел Поторочин, Ядвіґа Станішкіc.

Час і місце: 28 лютого, 18:00. Книгарня "Є", вул. Лисенка, 3, ст. м. "Золоті Ворота"

Вхід вільний.

 

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.