У порівнянні з Європою ми тільки починаємо відкривати архіви - історик

Про це 28 березня на семінарі "Доступ до архівів: законодавство, практика та громадські ініціативи" у Львівському національному університеті ім. І. Франка повідомив голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху Володимир В’ятрович.

Цитуючи рекомендації Ради Європи країнам-членам стосовно європейської політики доступу до архівів, Володимир В’ятрович зазначив, що жодна держава не може бути демократичною, не забезпечивши власним громадянам права на правду про своє минуле. І, очевидно, саме архівні документи є головним інструментом для відтворення цієї правди.

"Подолання наслідків тоталітаризму немислиме без відкриття архівів, які містять інформацію про злочини режиму. Особливо це стосується архівів спецслужб тоталітарних держав, що не лише забезпечували їхню життєдіяльність, а й ретельно збирали інформацію про настрої в суспільстві для можливого придушення противладних проявів", — наголосив В'ятрович.

У своїй доповіді він проаналізував закордонний досвід посткомуністичних країн Східної Європи щодо права та практики доступу у них до архівів комуністичних спецслужб.

Так, за його словами, доля документів спецслужб після падіння режимів у різних регіонах була різною. У державах, де повалення комуністів стало результатом динамічних "оксамитових" революцій 1989-1999 рр., більшість документів колишніх спецслужб вдалося зберегти.

Володимир В’ятрович зазначив, що сьогодні є архіви, які дуже відрізняються за змістом і за обсягом документів. З його слів, за офіційною інформацією, поданою "Європейською мережею державних установ, які займаються документами таємних поліцій", один із найменших архівів такого роду збережено у Словаччині — його обсяг 1,8 км полиць, в Угорщині — 4 км, у Німеччині — 4,6 км, у Болгарії — 20 км, у Чехії — 34 км і найбільший у Польщі — понад 87 км.

"Особливості доступу до цих документів визначені національними законами. Вони відрізняються в різних країнах залежно від історичних умов та правової культури. Але найважливіше, що об’єднує ці країни, — це принцип, за яким матеріали колишніх спецслужб виділені на законодавчому рівні в окрему категорію і визначені як особливо важливі, — підкреслив історик. — Завдяки цьому фігуранти цих паперів та дослідники мають широкі можливості для отримання інформації".

Найбільш ліберальним щодо доступу до архівів колишніх спецслужб, за словами науковця, є законодавство Чехії. У цій країні документами можуть вільно користуватися всі громадяни та іноземці, не відбувається жодної анонімізації осіб. За можливе розголошення особистої чи конфіденційної інформації відповідальність несе особа, яка його здійснила.

Україна ж, за словами Володимира В’ятровича, незважаючи на те, що відсвяткувала 20-річницю незалежності, на сьогодні перебуває лише на початковому етапі відкриття архівів спецслужб радянського періоду. І це питання й досі залишається невирішеним. Тому вона може і повинна скористатися рекомендаціями експертів і, головне, має можливість проаналізувати досвід країн, у яких ці питання було розв’язано.

"Загалом порівняння ситуації у посткомуністичних країнах, які відкрили архіви колишніх спецслужб або досі не зробили цього, є найкращим аргументом на користь важливості цих процесів не лише для істориків, а й для суспільства в цілому, - зазначив історик. - Адже демократизація стала незворотною лише там, де цей процес відбувся повною мірою".