Ізраїль вважає Нобелівського лауреата "колишнім пособником нацистів"

Влада Держави Ізраїль заборонила німецькому письменнику Гюнтеру Грассу в'їзд до країни за публікацію вірша про небезпеку антиіранської політики.

Це рішення було прийнято на підставі закону, що дозволяє міністерству внутрішніх справ Ізраїлю забороняти в'їзд в країну колишнім посібникам нацистів. У 2006 році Грасс зізнався, що в останні роки Другої світової війни служив в СС, повідомляє "Независимое бюро новостей" з посиланням на Associated Press.

Документ американської окупаійної адмністрації, який засвідчує службу майбутнього визначного письменника у підрозділі Ваффен СС. Фото - Getty Images

Глава ізраїльського МВС Елі Ішай заявив, що якщо Гюнтеру Грассу як і раніше хочеться поширювати свої "творіння, де він пересмикує та бреше", то він може робити це з території Ірану, де знайде "прихильну аудиторію".

 

Причиною санкцій Ізраїлю щодо Нобелівського лауреата з літератури став вірш "Про що необхідно сказати", опублікований 4 квітня в кількох світових виданнях. У ньому Грасс назвав Ізраїль "порушником крихкого миру" і закликав світову спільноту взяти під контроль не тільки іранську, але й ізраїльську ядерну програму.

 Вірш "Про що необхідно сказати" не приніс Грассу доброї преси

Твір Грасса викликав негативну реакцію як в Ізраїлі, так і на батьківщині письменника. Зокрема, як пише Suddeutsche Zeitung, міністр закордонних справ Німеччини Гідо Вестервелле засудив рішення Грасса поставити Ізраїль та Іран "на один рівень в етичному плані" і назвав його вірш "недотепним і абсурдним".

 

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.