АНОНС: виставка, присвячена Параджанову

Сьогодні, 18 квітня о 17:00 в галереї мистецтв ім. Олени Замостян НаУКМА відбудеться відкриття другої фотовиставки проекту "Параджанов. Дотик".

Про це повідомляє "Платформа".

Масштабний проект, присвячений 90-річчю з дня народження видатного українського режисера Сергія Параджанова, передбачає низку заходів, які будуть відбуватися протягом двох років у всіх регіонах України: фотовиставки, творчі зустрічі, кінопокази.

Завершиться проект в ювілейні "параджанівські" дні у січні 2014 року в Києві.

З Україною пов’язана значна частина творчої біографії Сергія Параджанова. В Україні він створив фільми "Наталя Ужвій", "Золоті руки", "Думка" (всі у 1957 р.), "Українська рапсодія" (1961 р.), "Квітка на камені" (у співавторстві з А. Слісаренком, 1962 р.).

Міжнародне визнання прийшло до режисера в 1964 році після екранізації повісті Михайла Коцюбинського "Тіні забутих предків". Фільм отримав 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях у 21 країні світу (з них 24 – гран-прі).

Виставка презентує 67 великоформатних світлин, здебільшого ще не знайомих сучасному глядачеві. Їх створили в різні періоди життя і творчості Сергія Параджанова відомі кінооператори, режисери, фотографи: Юрій Гармаш (Україна), Вінісіо Рохас Аріас (Коста Ріка), Володимир Піка (Україна), Олексій Терзієв (Франція).

Акція проводиться за підтримки Національної кіностудії ім. Олександра Довженка, Національної спілки кінематографістів України, Державного агентства України з питань кіно.

Автор проекту – Юрій Гармаш.
Координатор проекту – Владислав Таранюк.

Виставка триватиме до 5 травня 2012 року.

Дивіться також: "Іван Миколайчук. Невідомі ФОТО"

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.