В українські архіви передали спогади бійців УПА з Закерзоння

Напередодні 65-х роковин акції “Вісла” Архіву Центру досліджень визвольного руху передали аудіозаписи 124 спогадів українців Закерзоння (нині територія Польщі), учасників визвольного руху, підпільників ОУН та вояків УПА.

Про це повідомляє прес-служба ЦДВР.

Канадський кінорежисер Мирослав Іванек та дослідник із Польщі Богдан Гук передали від Українського документаційного центру в Торонто (Канада) Архіву ЦДВР оцифровані спогади учасників підпілля ОУН, вояків УПА.

Режисер Мирослав Іваник розповів: "Це унікальна і, мабуть, найбільша збірка спогадів, які стосуються Закерзоння та подій на цій території під час та після Другої світової війни.  Разом із автором цих записів паном Богданом Гуком ми приїхали до Львова, щоб передати їх Архіву Центру досліджень визвольного руху, для експозиції музею "Тюрма на Лонцького" і Центральному державному архіву зарубіжної україніки".

“Відвідувачам Національного музею-меморіалу “Тюрма на Лонцького” буде цікаво почути живі слова очевидців подій. Торік ми демонстрували спогади дисидентів, думаю, що в кінці травня цього року на “Ночі музеїв” ви вже зможете послухати передані записи”, – зазначив Директор Національного музею “Тюрма на Лонцького” Руслан Забілий.

"Аудіозаписи 124 осіб здійснювалися упродовж 15 років: з 1989 р. до 2000 р. Тривалість записів близько 400 годин, – розповів дослідник із Польщі Богдан Гук. – Все починалося від записів на касети з магнітною плівкою, потім я їх оцифровував, а тепер роблю відеозаписи учасників подій на Закерзонні, які дожили до наших днів".

Оцифровані копії передано до Архіву Центру досліджень визвольного руху, а оригінали зберігатимуться у столиці України, в Центральному державному архіві зарубіжної україніки.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.