ВІДКРИЛИ ПАМ'ЯТНИК СВЯЩЕНИКУ МАЙДАНЕКА ОМЕЛЯНУ КОВЧУ. Фото

Hа Львівщині за участі глави УГКЦ Святослава Шевчука і тисячі священиків відкрили пам’ятник Омеляну Ковчу - греко-католицькому священику, який у часи Другої світової рятував людей, за що був ув’язнений і загинув у концтаборі Майданек.

"Його життя — це постійне вмирання для себе, а життя для інших, остаточно для Бога", — сказав у промові глава УГКЦ блаженнійший Святослав (Шевчук).

На відкритті пам'ятника виступили свідок подій Леопольд Козловський, учень отця Омеляна, перемишлянин Іван Фуглевич та директор Ізраїльського офіційного меморіалу "Яд Вашем" Авнер Шалев, генконсул Польщі у Льові Ярослав Дрозд, письменниця Марія Матіос та інші.

Виготовлений із бронзи, пам’ятник має висоту 2,5 метра. До складу авторського колективу з виготовлення пам’ятника входили: скульптор Володимир Одрехівський та архітектори Олександр Ярема, Олександра Лібич, Денис Белюх і Олександр Матушков.

Пояснюючи концепцію пам’ятника, Володимир Одрехівський сказав: "До пам’ятника із чотирьох боків піднімаються сходи, утворюючи в плані форму хреста. Це, з одного боку, символ відкритості о. Омеляна Ковча всьому світові і, з іншого - символ доріг усіх людей, які сходяться до нього".

 Фото: ugcc.org.ua

Отець Омелян Ковч зображений немовби "вознесеним" над вистражданою розстрісканою землею, яка втілена у формі драматично зміщених зруйнованих брил. Як символ його жертовного подвигу – тернова гілка, що оповиває п’єдестал у вигляді ковчега. У правій руці – хрест, а у лівій – Біблія.

Кошти на пам’ятник дали близько 30 жертводавців — представники різних народів, люди різних конфесій, з різних куточків України. Зокрема, пожертвували на будівництво пам’ятника представники єврейської громади.

Для проектованого пам’ятника використано п’єдестал з гранітних нешліфованих брил. Верхня брила у вигляді дуги зі словами отця Омеляна: "…Тут я бачу Бога — знову Бога, який однаковий для всіх…",  повернута до Хреста, щоб сформувати у відвідувачів бажання поклоніння священномученику із молитвою про його вічну пам'ять.

 

Отець Омелян Ковч сіяв зерна терпимості, толерантності та порозуміння у змучену багатолітньою окупацією українську землю. Ризикуючи власним життям, отець Омелян рятував українців та євреїв з нацистських катівень.

Навіть у пеклі концтабору Майданек в’язень номер 2399 знаходив слова любові, християнського милосердя та надії для кожного: "Тут я бачу Бога, єдиного і однакового для всіх, незалежно від релігійних відмінностей, що існують між нами. Можливо, наші Церкви різні, але в усіх них царює той же великий Всемогутній Бог. Коли я відправляю Службу Божу, всі вони моляться. Моляться різними молитвами, але чи Бог не розуміє усіх мов?".

Омелян Ковч помер 25 березня 1944 року в Майданеку.

У 1999 р. Єврейська Рада України присвоїла отцю Омеляну Ковчу звання "Праведник України". 2001 року у Львові Омелян Ковч був беатифікований Папою Іоаном Павлом ІІ.

Восени 2008 р. Синод єпископів УГКЦ проголосив Блаженного Священномученика Омеляна Покровителем душпастирів УГКЦ.

Більше про Омеляна Ковча читайте на "Історичній Правді"

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.