Дискусія про сталінські репресії в пострадянських архівах. ВІДЕО

Представництво Фонду ім. Гайнріха Бьолля в Україні провело публічну дискусію "Відображення репресій та інших злочинів радянського тоталітарного режиму в пострадянській та західній історіографії й архівній справі".

Під час заходу обговорювалися питання:

- З якими проблемами стикаються дослідники історії репресій в Радянському Союзі на
заході та в країнах колишнього СРСР? Чому існують дві різні парадигми в західній та
пострадянській історіографії цього періоду? В чому вони полягають?

- Проблема відкритості пост-радянських архівів в різних країнах колишнього СРСР:
законодавчі бар’єри, захист приватності та суспільна значущість архівних даних,
знищення архівних матеріалів, проблема джерел, їх інтерпретації та декласифікації

- Парадигма західної історіографії радянської історії та репресій: дуалізм Холодної війти,
ревізіонізм та пост-ревізіонізм

- Цифровий архів Сталіна як приклад співробітництва між західними та пострадянськими
істориками та архівістами.

Головний доповідач: Вадим Стакло, Цифровий архів Сталіна, Єльський університет,
США.

Дискутанти: Сергій Кокін, заступник начальника Архіву СБУ, Каріна Коростеліна, професор університету Джорджа Мейсона (США), Аліна Шпак, історик (Україна).

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.