Спецпроект

Прип'ять більше не буде "містом-музеєм". Будинки знесуть

Більшість будинків у Прип’яті, яка після Чорнобильської аварії стала "мертвим містом", будуть знесені, а їхні уламки – захоронені.

Про це повідомляє УП.Життя із посиланням на ТСН.

Протягом 26 років на території Прип'яті поступово виростає ліс, а будинки, які стоять тут, загрожують розвалитися.

Адже будівлі без людей узимку не опалюють, а морози і спека то розширюють будівельні конструкції, то звужують. У результаті вони тріскаються, і за два десятиліття всі опинилися в аварійному стані.

"Саме тому ми зараз обмежили доступ у будівлі. Більша частина цих будівель в кінцевому стані буде знесена і захоронена", - розповів перший заступник голови Держагенства управління зоною відчуження Дмитро Бобро.

Ідею перетворити місто в музей виконати важко. Всередині будинків - радіація, подекуди більша, ніж на вулиці.

Тому як музей мертве місто проіснує максимум 10 років. За цей час, за підрахунками, будинки почнуть руйнуватися самі.

Дивіться також: "Вулицями Прип'яті тепер можна віртуально прогулятися. ФОТО"

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.