Спецпроект

У Варшаві видали книгу про маловідому депортацію українців

У Польщі вийшла книга "Вигнані у степи. Депортація українців із Польщі на південь України у 1944-46 роках".

Про це повідомляє кореспондент ІП з Варшави.

Книга українського автора Романа Кабачія "Wygnani na stepy. Przesiedlenie ludności ukrańskiej z Polski na południe Ukrainy w latach 1944-1946" (видавництво "Тирса" при Об'єднанні українців у Польщі) присвячена досі малознаній акції - масовому виселенню українського населення з Польщі, яке передувало акції "Вісла".

Масштаб "трансферу" (саме під такою загальною назвою увійшов двосторонній "обмін населенням" у історію) утричі перевищував кількість депортованих у акції "Вісла" (відповідно 488 тис. і 152 тис. осіб).

Більше половини депортованих було розпорошено у радянізованих селах південно-східної України, з метою швидкої русифікації, лаїцизації, та вихолощення демократичних цінностей. Втім, більшість переселенців згодом опинилися в областях Волині і Галичини.

В основі книги лежить докторська (Ph.D) дисертація, захищена 2007 р. в Університеті Марії Склодовської-Кюрі в Любліні (Польща) в рамках стипендіальної програми Європейського колегіуму польських і українських університетів (2001-2005 рр.)

Книга вказує не лише на причини, перебіг та наслідки акції трансферу, але й загальноєвропейський контекст подібних явищ: від найбільшого вигнання 10 млн. німців зі Східної Європи до таких невідомих акцій, як так звана "оптація" чехів з Волині на історичну батьківщину, переселення росіян-старообрядців з Болгарії, Румунії як "українських громадян" на Південь України, тощо.

Окремо автор розповідає про долю переселених на Волинь в 1947 р. з Пряшівщини південних лемків (з 1960-х років їм вдалося організувати процес повернення на батьківщину).

У книзі порушено такі аспекти, як вплив діяльності ОУН-УПА до посилення депортації, а також захисту українців Польщі від можливого виселення, ставлення римо-католицької, греко-католицької та православної церков до переселенської акції, роль місцевого польського населення та локальної адміністрації.

Книга охоплює перші роки життя переселенців у колгоспах Півдня України, нелегкий процес адаптації до кліматичних, господарських та ментальних умов, котрі кардинально відрізнялися від дочасного проживання холмщаків, підляшуків, надсянців, лемків та західних бойків на малій батьківщині.

Також піднято проблему т. зв. "повторного переселення" - втечі польських українців з Півдня на землі Галичини і Волині та їхньої повторної адаптації. У цьому контексті розглянуто шлях формування української самоідентифікації "найбільш західних" етнічних груп українців – лемків і підляшан.

Своєрідним бонусом книги є розділ про переселенський фольклор та літературу, що народилися внаслідок трансферу населенням між Польщею та Україною і акції “Вісла”.

Готується до друку україномовний варіант книги, розширений та доповнений. Його планується видати в Україні наприкінці 2012 року.

Читайте також:

"Остаточне вирішення української проблеми у Польщі"

Операція "Вісла" - заключний акт українсько-польської трагедії

1951 рік. Як Польща й УРСР востаннє обмінялися територіями

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.