Спецпроект

У четвер в Києві відкриють виставку старовинних суконь

20 вересня 2012 р. о 16.00 в Музейно-виставковому центрі Музею історії міста Києва (вул. Б.Хмельницького 7) відбудеться відкриття виставки "Відродження - "Золотий вік", де буде представлено унікальну колекцію старовинних суконь та аксесуарів до них із приватного зібрання киянки Марини Іванової.

Марина Іванова - колекціонер з 30-річним стажем, продовжувач сімейних традицій колекціонування. Її бабуся, Косякова Клавдія Гаврилівна, була кравчинею, мала своє ательє, де сама розробляла фасони, малювала картини. Свої знання та колекцію Клавдія Гаврилівна передала у спадок онучці.

У колекції Марини Вікторівни кілька десятків розкішних дамських суконь, які яскраво ілюструють епохи європейської моди від поч. ХІХ до поч. ХХ століть та призначені для різних випадків – прогулянкові, весільні, візитні (нещодавно колекція поповнилась дитячими сукнями); близько сотні старовинних сумочок найтоншої роботи (срібних, бісерних, вишитих), капелюшків, мережевих парасольок, пар взуття та інших "історичних дрібниць". Географія цих предметів – від Західної Європи до Америки. Всі речі справжні та чудово збережені. Вони створені в єдиному екземплярі з неймовірною майстерністю та смаком для дам вищого світу. Речі були придбані на аукціонах і в антикварних магазинах Європи. До багатьох суконь та костюмів додається "паспорт" – біографії речей, які є невід'ємною частиною життєписів їх колишніх власників.

Марина Іванова працювала в Москві, Ахтубінську (Астраханська обл.), де проводила курси крою та шиття, там же розпочала збирати та реставрувати костюми для своїх учнів. У місті Рибінську організувала театр моди.

Виставка триватиме з 21.09.2012 р. по 14.12.2012 р.

Теми

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.