Спецпроект

В Одеській опері готуються відкрити музей. ФОТО

В Одеському театрі опери та балету готують прем'єру музею. 2 жовтня тут вперше відкриються двері музейної експозиції історії театру.

Про це пише Таймер.

Всього понад 300 експонатів. Їх збирали в краєзнавчому та літературному музеях, в обласному архіві та бібліотеці імені Горького, в самому театрі і майстернях театрального училища, а також у колекціонерів і зірок Одеської опери.

Найстаріший експонат витягли в кінці 90-х років з-під "французького фойє". Під час реставрації театру виявили ящик, в якому знаходився хліб, пляшка з вином і табличка - про те, що це заставна Оперного театру.

Всього ж, за словами творців, з XIX століття до нас дійшло експонатів 20, причому, в основному це фотографії, відтворені з газет того часу.

Експонат майбутнього музею

Особливе місце в експозиції займають особисті талісмани зірок, які виступали на одеській сцені. Наприклад, дерев'яний медальйон Навроцького, автограф легендарного оперного соліста Леоніда Собінова, диригентські палички легендарних керівників театрального оркестру різних часів та багато іншого. Афіші, буклети, фотографії, вирізки.

Саме унікальних чорно-білих фотографій найбільше в експозиції: про роки постановок в окупації, про виїзні виступи бригад на фронті, про сучасних кумирів класичної опери та балету.

Костюми зірок театру

Організатори обіцяють доповнювати експозицію тематичними добірками.

Одеський національний академічний театр опери та балету — один із найдавніших оперних театрів України.

Відкриття першої споруди театру відбулося в 1810 році. Сучасна будівля зведена в 1887 році архітекторами Ф. Фельнером і Г. Гельмером у стилі віденського бароко. Повну реставрацію будівлі театру завершили 2007 року.

У театрі диригували композитори П.І.Чайковський, М.А.Римський-Корсаков, С.В.Рахманінов, співали великі Енріко Карузо, Федір Шаляпін, Соломія Крушельницька, Антоніна Нєжданова, Леонід Собінов, танцювали Ганна Павлова й Айседора Дункан.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.