Спецпроект

Мінкульт на прохання псевдо-УГКЦ перевіряє лесбійство в музеї

Міністерство культури просить пояснень від Національного художнього музею через скаргу незареєстрованої Української Правовірної Греко-Католицької Церкви (УПГКЦ), яка називає пропагандою гомосексуалізму проект ''Спляча красуня''.

Про це пише ВВС-Україна.

Незареєстрована Українська Правовірна Греко-Католицька Церква поскаржилася на керівництво Національного художнього музею за "рекламування збочення" - так сказано у скарзі на ім'я голови комісії з питань захисту суспільної моралі Василя Костицького.

Обурення церкви викликав перформенс українсько-канадського художника Тараса Полатайка, який завершився в Києві майже місяць тому.

В рамках проекту кожен повнолітній, дотримавшись певної процедури, міг спробувати розбудити поцілунком "сплячих красунь". В результаті, одна з учасниць мистецької акції розплющила очі у той момент, коли її цілувала інша дівчина.

УПГКЦ розцінила таку сучасну версію історії як пропаганду лесбійських стосунків

На скаргу вже відреагували - у листі від 8 жовтня, копію якого Тарас Полатайко продемонстрував ВВС Україна, директор департаменту культурної спадщини та культурних цінностей міністерства культури Микола Вінграновський просить керівництво музею дати пояснення з приводу того, що відбулося.

Водночас найбільшу греко-католицьку громаду в Україні об'єднує не УПГКЦ, а Українська Греко-Католицька Церква, яка є зареєстрованою, на відміну від УПГКЦ.

Скарга з боку УПГКЦ з'явилася за кілька днів до того, як український парламент у другому читанні розглядатиме законопроект про пропаганду гомосексуалізму.

Автори пропонують встановити відповідальність за пропаганду сексуальних відносин між особами однієї статі, а також за використання для таких цілей друкованих видань, теле- та радіомовних організацій.

Організації, які захищають права геїв, кажуть, що цей законопороект, який підтримали 289 депутатів, дискримінує геїв та заборонятиме їм збиратись публічно.

Теми

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.