Спецпроект

У столичному музеї показують ширми з гранатами і оголеними дівчатами. ФОТО

На цьому тижні в Музеї історії Києва представили нову виставку "Art & Wood". Це практичні, побутові арт-об'єкти - стільці, ширми, скрині, які розписали українські митці.

Про це пише gazeta.ua.

Проект стартував рік тому. "З кожним із художників ми обговорювали, кому з яким об'єктом цікаво працювати, - розповідає про задум виставки Маріанна Джулай, куратор проекту" Art & Wood ". - Я розробила основні ескізи побутових речей - стільців, ширм, столиків, тумбочок, ящиків. Замовили їх у столярній майстерні. Це прості дерев'яні меблі класичних форм ".

фото Олексій Белюсенко

Далі художники на свій смак їх оформляли. Крім ширм, стільців і скринь на виставці показують авторську кераміку, живопис, графіку. Сам проект - це експеримент на грані мистецтва і дизайну. Тут можна побачити мінімалістичні, функціональні стільці і ширми з пластинками. Або розписані пейзажами або декоровані під телевізор скріни, розмальовані торшери і футуристичні скульптури.

"Всі художники дуже не схожі один на одного. Наприклад, Алла Жмайло зробила в ширмі невеликі дірочки і через них нанизувала з тонкої соломи мереживні візерунки. Ширма Олексія Белюсенко із зображеннями оголених дівчат. Дуже витончена робота. Є і дуже "соковита" за кольором - ширма з гранатами. Зроблена в істинно грузинському колориті", - додає Маріанна Джулай.

фото Олексій Белюсенко

У виставці взяли участь 19 художників: Марта Базак, Олексій Белюсенко, Леонід Бернат, Груша (Григорій Столбченко), Ігор Єлісєєв, Ірина Єремєєва, Алла Жмайло, Неллі Ісупова, Сергій Козак, Надія Козак, Тетяна Кисельова, Олексій Малих, Оксана Попінової, Олена Придувалова, Тетяна Рубльова, Іван Семесюк, Борис Фірцак, Давид Шарашидзе.

Тут показують роботи з попередньої колекції і зовсім нові, створені спеціально для цієї виставки.
Музей знаходиться по вулиці Богдана Хмельницького, 7. Виставка триватиме до 14 грудня.

Теми

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.