Спецпроект

АНОНС: Музей Івана Гончара запрошує на вечорниці

У столичному Музеї Івана Гончара сьогодні відбудуться вечорниці на Андрія.

Про це повідомляє Укрінформ з посиланням на дирекцію музею.

"Андріївські вечорниці - свято неодруженої молоді - відбувалися найчастіше напередодні, увечері 12 грудня, а подекуди й на самого Андрія - 13 грудня. Головними мотивами свята були ворожіння на майбутню долю та обряд кусання Калити. Ворожінням займалися переважно дівчата; вони ж гуртом і випікали Калиту (сонцеподібний корж з діркою посередині). Його підвішували на стрічці, і кожний хлопець, під'їжджаючи на коцюбі, мав спробувати відкусити від нього шматок. При цьому присутні намагалися розсмішити "пана Коцюбинського" і, якщо засміється, "писали" сажею по обличчю. Цього вечора парубоцька ватага робила "шкоду" тим господарям, які не відпускали дівчат на гуляння", - розповідається про цікаву традицію у прес-релізі.

 

Музей, що знаходиться на вулиці Лаврській, склав різноманітну програму, аби відвідувачі відчули всю особливість цього свята. Це майстер-класи (18:30- 20:00) з ліплення вареників, вив'язування традиційних українських жіночих головних уборів, виплітання українських жіночих зачісок, "гуляння макогона у макітрі з маком" від Петра Гончара, "під'їжджання на коцюбі від "пана Калитинського" - Сашка Лірника, випробовування для парубків танцями від гурту "Баламути". А також - ворожіння на дівочу долю від гуртів "Рожаниця" та "Кросна" (19:30-20:30), кусання калити і казки від Сашка Лірника (20:30-21:00). Забава, танці, гостина розпочнуться о 21:00.

"Кличемо вас на вечорницях гуляти, Андрія справляти, на дівочу долю ворожити, щоб в дівках не ходити. Ще й на коцюбі стрибати - Калиту кусати", - припрошують організатори свята.

Теми

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.