Запрацював новий сайт "Лікбез. Історичний фронт"

Запрацював новий історичний сайт, який ставить за мету спростування історичних стереотипів і міфів, що нав’язує російська пропаганда.

У епіцентрі інформаційних атак російських пропагандистів опинилося українське минуле, - вважають історики, які заснували проект "ЛІКБЕЗ. Історичний фронт".

Це сайт, де зібраний перелік міфів, стереотипів та спотворень, на яких ґрунтується російська історична антиукраїнська пропаганда: щодо території країни, Новоросії, "бандерівців" і "колабораціоністів".

Як розповів автор та координатор проекту "ЛІКБЕЗ. Історичний фронт" Кирило Галушко, відповіді на кожен міф підготовлені провідними фахівцями істориками з наукових та освітніх установ Києва та інших міст України.

 

На даний час спростовано майже сотню міфів російської пропаганди.

Кирило Галушко також зазначив, що метою інформаційної війни є не лише перекрутити і спотворити факти поточних політичних подій та того, що відбувається в Україні сьогодні, але й підірвати історичні засади української ідентичності:

"Україна подається російською пропагандистською машиною як штучний витвір, історична випадковість, країна і держава, яка ніколи не існувала до 1991 р. і яка ніколи не доводила свою життєспроможність, - розповів історик. - Через таку подачу проводиться думка про неминучість розпаду України або її зникнення з політичної карти, приреченість будь-яких спроб оперти сучасний патріотизм на історичне підґрунтя традицій, досвіду і здобутків українців протягом попередніх століть".

 Історик Кирило Галушко (праворуч), автор і координатор сайту "Лікбез. Історичний фронт"

Кирило Галушко навів ряд міфів, які поширює російська пропаганда. Наприклад, легенда про випадковість сучасних територіальних меж України, які є "лише подарунками Леніна, Сталіна і Хрущова", а половина України є не Україною, а "Новоросією".

Україна ніколи не переплюне російську пропаганду, у неї нема для цього достатнього ресурсу, вважає редактор сайту "Історична правда" Вахтанг Кіпіані. На його переконання, потрібен протилежний підхід:

"Ми – країна свободи, ми повинні показувати людям все те багатоманіття, всі ті контроверсії, всі ті розвилки, які були в історії".

Директор Українського інституту національної пам’яті к.і.н. Володимир В’ятрович вважає, що Україна не може протиставити потужній пропагандистській машині Росії нічого, крім правди:

"Правда завжди складніша, ніж спрощені для масового споживання міфи. Крім того, її ще треба вміти донести до суспільства. Ми розуміємо, що виключно зусиль Українського інституту національної пам’яті в цьому напрямку буде недостатньо. Тому свою роль бачимо в першу чергу у співпраці та підтримці громадських ініціатив".

В’ятрович зауважив, що держава має обов’язок створити можливості для поширення знань: відкрити архіви, показати події у музеях, віддавати шану полеглим воякам, репресованим чи убитим громадянам, написати шкільний підручник з історії, який має скерувати зацікавлених до подальшого пошуку.

Сайт "Лікбез. Історичний фронт" був презентований на круглому столі, який був організований ІАЦ РНБО України та Українським інститутом національної пам’яті.

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.