У Львові померла Стефанія Шабатура – мисткиня та громадська діячка

17 грудня у віці 77 років пішла з життя Стефанія Шабатура, багаторічний політв’язень.

17 грудня 2014 р. у Львові померла після тяжкої хвороби видатна художниця декоративно-ужиткового мистецтва, громадська діячка, член правозахисної Української Гельсінкської групи Стефанія Шабатура.

Стефанія Михайлівна Шабатура. Фото: dyvys.info

 

Народилася Стефанія Михайлівна 1938 року в с. Іване-Золоте Тернопільської області. 1961 р. закінчила художнє училище, 1967 р. – Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва, за фахом художник-прикладник. Проектувала і ткала гобелени й брала участь у численних виставках. Член Спілки художників України. Брала участь в роботі львівського Клубу творчої молоді "Пролісок" (КТМ), розповсюджувала самвидав.

Заарештована 12.01.1972 р. за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації й пропаганди. Брала активну участь в акціях протесту, голодовках. Їй інкримінували, зокрема, розповсюдження машинописної збірка В. Стуса "Веселий цвинтар". Засуджена за ст. 62 ч. 1 КК УРСР до 5 років ув’язнення в таборах суворого режиму та 3 роки заслання. Термін покарання відбувала в жіночому концтаборі в Мордовській АССР, на засланні – у селі Макушино Курганської області.

У лютому 1979 року підтримала Українську Гельсінкську групу, оголосивши себе її членом. Брала активну участь в протестних акціях в'язнів. Співавтор листів і звернень до міжнародних і радянських організацій. КДБ знищив 70 екслібрисів і понад 150 рисунків Шабатури. Була співавтором багатьох збірників поетів і звернень до різних міжнародних організацій і радянських установ.

2 грудня 1979 р. закінчився її строк заслання і вона повернулася на Україну. Жила у Львові під адміністративним наглядом. У кінці 80-х була активісткою Львівських організацій Меморіалу, Народного Руху України, брала участь у боротьбі за відродження репресованої Української Греко-Католицької Церкви. Протягом 1990–1995 рр. була депутатом І демократичного скликання Львівської міської ради. Саме рада цього скликання 3 квітня 1990 року ухвалила рішення здійняти синьо-жовтий прапор на будівлі міської Ратуші. Прапор урочисто підняли депутати Стефанія Шабатура, Зеновій Саляк та Євген Шморгун.

З 1991 р. була головою Марійського товариства милосердя. Працювала художницею в текстильній промисловості. 1999 р. нагороджена орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня, 2006 р. – орденом "За мужність" І ступеня.

 

Стефанія Шабатура, видатна мисткиня і громадська діячка, член правозахисної Української Гельсінкської групи, померла 17 грудня 2014 року після тяжкої тривалої недуги

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.