Німецький історик: "Мене вразило, як викрали Донбас"

Німецький історик і публіцист Карл Шлеґель видав книгу "Київське рішення", мета якої - дати мешканцям Німеччини та ЄС уявлення про Україну та її історію.

Про це повідомляє dw.de.

Науковець зазначив, що німецькій аудиторії дуже бракує знань про Україну та її історію.

"Я хочу познайомити німців з країною, якої донедавна в їхньому уявленні навіть не існувало на карті Європи, - сказав він. - Така ситуація вже була наприкінці 1980-х років, коли навіть Балтійські країни і Польща були для нас немов темним боком Місяця. Це має змінитися - ми маємо дізнатися про цю європейську країну, про цей європейський народ".

Історик знайомить німецького читача з Україною, подаючи портрети окремих міст - від Львова і Чернівців, до Києва, Харкова і Донецька.

"Мій шлях полягає у тому, аби читати міста і ландшафти, немов тексти, - зазначив Шлеґель. - У цих текстах історичні події і епохи накладені одна на одну шарами. - Історія Одеси зовсім інша, ніж історія Львова, а історія Харкова інша, ніж Києва. Лише склавши до купи ці окремі історії, можна отримати уявлення про багатогранність і складність цієї країни".

 "Київське рішення" - в цю назву я вкладаю те, що українці хочуть, аби їм дали спокій, - сказав Карл Шлеґель. - Вони прийняли своє рішення і хочуть йти тим шляхом, який вони обрали для себе. Ніхто не має права перешкоджати їм на цьому шляху"

Історик, який писав про Донецьк і бував там, вражений, як українське місто "викрали".

"Ми стали свідками того, як промисловий регіон з його 150-річною історією, який можна порівняти з Рурською областю у Німеччині, був зруйнований, - сказав Шлеґель. - Цілі райони стали непридатними для життя, більше двох мільйонів людей стали біженцями".

У книжці науковець робить екскурс в історію міста і регіону, який багато разів знищувався і поставав із попелу.

"Пишу про те, як культивувався міф про Донбас як про промислове серце країни, який вже давно не має нічого спільного з реальністю, оскільки регіон давно перебуває у глибокій структурній кризі. Він значною мірою нерентабельний, - наголосив Шлеґель. - Тому Росії він не потрібен, вона не готова інвестувати кошти у його модернізацію".

За його словами, більшість західних істориків донедавна розглядали Україну як другорядну радянську периферію, але внаслідок Майдану-2014 і російсько-українського конфлікту все змінилося.

"Україна - країна з власною історією. Її не можна автоматично вивести з імперської історії, історії з точки зору Москви або Санкт-Петербургу, - зазначив науковець. - Хочу натомість по-іншому подивитися на історію країни, яка вже чверть століття є незалежною і бореться за своє право йти власним шляхом".

"Ми маємо навчитися, приділяти увагу цьому народу і цій державі, - підкреслив Шлеґель. - І все починається з того, щоби принаймні вчити українську мову".

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.