Видано книгу про антирадянське підпілля в Мелітополі 1960-х років

В Мелітопольському міському краєзнавчому музеї (Запорізька область) презентовано книгу наукового співробітника музею Романа Клочка "Інша Мелітопольщина. Нарис з історії інакодумства (1953-1985)".

Про це повідомляють "Местньіе вести".

Книга написана на основі відкритих джерел: спогадів дисидентів, архівних матеріалів, опублікованих довідників. Збір матеріалів зайняв три роки.

Серед іншого у книзі є документи про мелітопольську підпільну антирадянську групу, яка існувала в 1960-1962 рр. - фотографії та поширювані підпільниками листівкиа. Документи взяті з кримінальної справи підпільників, яка зараз зберігається в архіві СБУ.

"У травні 2015 набув чинності закон про доступ до архівів колишніх радянських спецслужб, що відкриває ширші можливості для дослідників, - наголосив автор книги. - Вільний доступ до секретних документів держбезпеки дасть можливість дізнатися нові подробиці про минуле".

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.