АНОНС: Львів очима євреїв

Сьогодні остання лекція в рамках програми "Єврейські дні у Ратуші: Спільноти, середовища та держави у спірних містах ХХ століття".

Лекція професорки Наталії Алексюн "Опісля: Львів очима євреїв, які вижили" відбудеться 3 серпня о 19.00 у приміщенні ресторану "Ратуша" (площа Ринок, 1).

Вхід вільний.

 

У своїх свідченнях, Філіп Фрідман припускав, що дві тисячі євреїв ще жили в місті Львові, коли Радянська Армія зайняла його в липні 1944 року. Перед німецькою окупацією тут було 150 тисяч євреїв.

Фрідман утік із Янівського концтабору і переховувався. Його свідчення зосереджені на руйнуванні громади, але в них постають і питання про пережиття чоловіків, жінок і дітей, які дожили до осені-зими 1944 року.

Євреї, що вижили, поділялися на три категорії – "арійці", що вижили за т.зв. арійськими документами, "лісові люди", які приєдналися до партизанів, і "щурів", які переховувалися.

Як всі вони намагалися перебудувати своє життя в радянському Львові? Якими були їхні пріоритети й дилеми?

Професорка Наталія Алексюн  розглядатиме свідчення, щоденники, спогади та усні історії, щоб не тільки простежити перші кроки тих, хто вижив, а й подискутувати, яким вони пам'ятають той Львів.

Лекція відбудеться англійською мовою зі синхронним перекладом. Програма заходів доступна на сайті Центру міської історії.

 Наталія Алексюн

Наталія Алексюн є доцентом з сучасної єврейської історії у коледжі Туро Вищої школи юдаїки у Нью-Йорку.

Свій перший науковий ступінь вона отримала у Варшавському університеті, а далі провадила дослідження в Оксфорді, Єрусалимі і Нью-Йорку. Згодом здобула другий докторський ступінь в Нью-Йоркському університеті.

Наталія Алексюн видала монографію "Куди? Сіоністський рух у Польщі, 1944-1950 роки" (польською мовою), а також опублікувала численні статті у провідних виданнях із східноєвропейських студій та з юдаїки.

Зараз вона працює над новою книгою про т.зв. "справу про трупи у Європейських університетах" у 1920-х та 1930-х оках, а також над проектом про повсякденне життя євреїв, які переховувалися в Галичині під час Голокосту.

"Єврейські дні" є публічною програмою для широкої громадськості і пов'язані з двома проектами Центру міської історії: літньою школою про єврейську історію і багатокультурне минуле, яка триває з 2010 року та ініціативою "Простір Синагог: єврейська історія, спільна спадщина та відповідальність" (у партнерстві з Львівською міською радою та Німецьким товариством міжнародної співпраці GIZ).

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.