АНОНС:У Києві на День захисника України відкриють виставку "Воїни. Історія українського війська"

Шлях від князівського дружинника ХІ століття, через реєстрове козацтво Гетьманщини часів Богдана Хмельницького, корпус січових стрільців – і до вояка Збройних сил України у зоні АТО.

Цьогорічна виставка "Воїни. Історія українського війська" – це 20 розповідей про історію військових формувань на теренах України від часів Русі до сьогодення.

Експозиція дає змогу зазирнути в минуле та подивитися, якими були однострої та зброя українських воїнів у різні історичні епохи. Світлини супроводжує інформація про тип військових організацій, чисельність і озброєння військ, методи воєнного мистецтва та найвизначніші битви.

Радянська і російська пропаганда десятиліттями переконувала нас, що українці – народ миролюбний та лінивий. Коли ж прямих згадок про українське військо уникнути було неможливо, то використовувалися такі слова, як "мазепинці", "петлюрівці", "бандерівці", або й просто – "банда", "бандити".

Правда полягає в тому, що навіть у тяжкі періоди бездержавності перед відкритими загрозами ми самоорганізовувалися, щоб захистити себе та свою землю. Історія нашого війська сягає часів Давньої Русі. Високо цінувалися загони з українських земель у військах Великого Князівства Литовського та Речі Посполитої.

 

Козацька піхота була чи не найкращою у Східній Європі. У ХХ столітті українці показали світові чимало прикладів справжньої воїнської мужності, вправності  та завзяття, які не мають бути забутими сьогодні.

Нагадаємо, що виставка є логічним продовженням інформаційно-просвітницького проекту "Воїн. Історія українського війська".

У рамках проекту Інститут національної пам’яті передав Міністерству оборони комплекти однойменних постерів для розповсюдження серед військових частин і навчальних закладів. Передбачалося, що ці матеріали будуть використані у навчальному процесі та просвітницькій роботі.

Виставку підготували:

Фотографи: Анна Сенік, Роман Ніколаєв, Ігор Свенцицький.

Історична реконструкція: Микола Балабан. Тексти: Василь Павлов, Максим Майоров, Сергій Громенко, Богдан Завітій, Володимир В'ятрович, Наталія Слобожаніна, Сергій Рябенко.

Виготовлення виставки: GalNext. Дизайн – Назар Ясиневич, Ольга Сало.

14 жовтня, 14.00

Місце: Київ, вул. Хрещатик 36, біля Київської міської державної адміністрації

Учасники:

Володимир В'ятрович - голова Українського інституту національної пам'яті, кандидат історичних наук

Анна Сенік - фотограф

Організатор проекту: Український інститут національної пам’яті.  Над проектом працювали Зоя Бойченко, Олена Халімон.

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.