У Харкові вийшла нова книга про "неофіційну" Шепетівку ХХ століття

"Крем-сода" для Семена Будьонного, сафарі шепетівських багатіїв на Шрі-Ланці та доля шепетівського ветерана найбільшого бою УПА з НКВД. Про все це й багато іншого — у новій книзі "Неофіційна історія міста Шепетівки та його околиць".

Під однією палітуркою зібрано сімдесят науково-популярних статей, інтерв′ю з "непомітними" старожилами й добре відомими українськими істориками, де йдеться про різні події з життя міста та довколишніх сіл у минулому столітті.

За структурою книжка є "синтезом" дописів кандидата історичних наук, старшого наукового співробітника Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Володимира Ковальчука до газет "День за днем" і "Шепетівський вісник" упродовж останніх кількох років.

Більшу частину матеріалів написано на основі широкого кола архівних документів і публікацій у пресі дореволюційного та радянського періодів.

На 80-90 % факти та події, висвітлені в праці, — незнані, адже вишукувалися по архівах, у підшивках газет "Південно-західний край", "Радянська Волинь" та в розмовах зі старожилами, найповажнішій із яких скоро виповниться 99 років.

 

Нарешті друкується багато інформації про діяльність Армії Української Народної Республіки й Української повстанської армії в північній частині Хмельниччини. Описані "гулагівські" поневіряння учасника найбільшого бою УПА з НКВД під Гурбами Володимира Мацишина, котрий нині мешкає в Шепетівці.

Уперше детально описано події 1910-х—1920-х років, коли містечко входило до Волинської губернії з центром у м. Житомир. Раніше цей період чомусь "обходили", мабуть із тієї причини, що Шепетівку пізніше включили до Хмельницької області, в складі якої місто перебуває дотепер.

Також у виданні міститься чимало подробиць із повсякденного життя шепетівчан 1950-х—1960-х, як от: електрифікація, поява перших телевізорів, дефіцити, спекуляція різними товарами, масові аварії за участю мотоциклістів і велосипедистів.

ТОП-15 запитань, на які є відповідь у книзі:

- навіщо власник шепетівських цукроварень Потоцький їздив полювати в Африку та на острів Шрі-Ланка?

- чи збили над містом Шепетівкою в 1919 році більшовицького літака з тризубом на крилі?

- які папіроси курили пасажири польських потягів під час зупинок на станції Шепетівка-1?

- що вживав замість компоту шепетівський дослідник стародавніх клинописних табличок?

- чому членів КП(б)У на місцевій митниці змушували знімати зайвий одяг?

- чим займалися до війни жителі "Шанхаю" (одного з мікрорайонів Шепетівки) і чому вони підписувалися ієрогліфами?

- в яких двох шепетівських "точках" Симон Петлюра відзначив Великдень 1919 року?

- скільки платили за склянку чорниць німецько-нацистські загарбники міста в 1941 році й чому "наклали" в капусту визволителі в 1944-му?

- що шепетівчани слухали по радіо в 1920-х і як ловили перші телепрограми Київської студії ТБ у 1960-х?

- до яких пір у Шепетівці аграрії інтенсивно використовували дуст?

- коли в місті синтетичний одяг коштував у кілька разів дорожче за одяг із натуральних тканин?

- чому міські рейсові автобуси намагалися "втікати" від пасажирів?

- як називали перших місцевих гравців у футбол і де вони в нього грали?

- чому Будьонному в Шепетівці виробляли на замовлення ситро "Крем-сода" в пляшках із гумовими корками?

- хто і коли вперше почепив на даху Шепетівської райради синьо-жовтий прапор і чому стяг там провисів менше доби?

Обсяг книги — 220 сторінок, із яких майже 40 — рідкісні ілюстрації. Книгу можна замовити, написавши автору за адресою: kov_v@ukr.net або на сторінку "Фейсбук". Вартість примірника — 80 гривень.

Публікація книги завдячує шепетівським благодійникам Віктору Ничипоруку й Вірі Кухарук, макетувальнику Леоніду Жмурку й автору палітурки Дмитру Шпаку.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.