Спецпроект

АНОНС: Дискусія "Демографічні втрати від Голодомору"

24 січня відбудеться засідання семінаріум на тему "Визначення демографічних втрат від Голодомору 1932-1933 років: методика та результати".

Останнім часом інтенсифікувалася дискусія навколо масштабів втрат від Голодомору. Частина дослідників схиляється до більш високих оцінок смертності від голоду у ті роки.

Різні підходи у оцінках цих масштабів і стануть предметом дискусії у Інституті історії України.

За оцінками низки дослідників, від голоду померло 13% від загальної чисельності на­селення України на початок 1932 року.

На 1933 рік прийшлося 90% усіх втрат через надсмертність, найбільш смертоносним був період від березня до серпня 1933 року.

У червні 1933 році. від голоду помирало в середньому 28 тис осіб за добу.

Як стало можливим одержати ці дані? Про це розкажуть запрошені експерти - науковці Інститу­ту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України:

  • Олександр Гладун (заступник директора інституту, доктор економічних наук;
  • Наталія Левчук (головний науковий співробітник, доктор економічних наук);
  • Омелян Рудницький (на­уковий співробітник).

Обговорюватимуться такі питання:

  • Якими є методичні основи демографічного обліку?
  • Суть проблеми реєстрації демографічних подій.
  • Чому необхідна корекція зареєстрованих демо­графічних показників?
  • Що таке демографічна реконструкція і як демогра­фи її здійснюють?
  • Визначення втрат та основні методологічні підхо­ди до їх розрахунку.
 

Вівторок, 24 січня, 15.00 

Місце:  конференц-зала Інституту історії України НАН України (Київ, вул. Грушевського 4, Ауд. 615 (6-й поверх).  

Організатори: Інститут історії України НАН України, Український науково-дослідний та освітній центр вивчення Голодомору, Інститу­т демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України, Український інститут національної пам’яті.

Вхід вільний

Більше інформації у спеціальному розділі "Голодомор"

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.